Київський район. Інформаційно-бібліотечний медіа центр
 
Dонецького НВК "ЛIТ СIТ ЗОШ №61"
ЗНО

Нормативная документация

Про бібліотеки і бібліотечну справу

З А К О Н   У К Р А Ї Н И

(Вводиться в дію Постановою ВР N 33/95-ВР від 27.01.95)

Цей Закон визначає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечну систему України, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Бібліотечна справа
Бібліотечна справа - складова частина інформаційної, виховної, культурно-освітньої діяльності, що включає комплекс державних, громадських, наукових та практичних заходів, які забезпечують організацію діяльності бібліотек, їх науково-дослідну і методичну роботу, а також підготовку бібліотечних фахівців.

Стаття 2. Бібліотека
Бібліотека - це бібліотечно-бібліографічний, культурно-просвітницький і науково-допоміжний соціальний інститут, що забезпечує акумуляцію і загальнодоступність документально-інформаційних ресурсів (книг, документів та інших носіїв інформації) , які містять і зберігають знання, набуті в процесі розвитку людства, сприяють піднесенню інтелектуального та культурного потенціалу суспільства.
Бібліотеки можуть мати статус юридичної особи або входити до складу юридичної особи.

Стаття 3. Основні напрями бібліотечної діяльності
Основними напрямами бібліотечної діяльності є формування, зберігання документально-інформаційних ресурсів та бібліотечне обслуговування.

Стаття 4. Державна політика в галузі бібліотечної справи
Державна політика в галузі бібліотечної діяльності визначається принципами науковості, а також загальнодоступності, безплатності основних послуг бібліотек, поєднання державного управління і громадського самоврядування.
Основними напрямами державної політики в галузі бібліотечної діяльності є:
- стимулювання розвитку бібліотечної справи шляхом розширення матеріально-технічної бази, надання пільг щодо оподаткування та кредитування та морального і матеріального заохочення осіб, які зробили значний внесок в бібліотечну справу;
- ведення єдиної державної системи реєстрації носіїв інформації;
- створення умов для зберігання бібліотечних фондів, їх комплектування та матеріально-технічного забезпечення;
- сприяння науковим дослідженням, розробці та здійсненню цільових програм розвитку бібліотечної діяльності;
- забезпечення єдиної системи підготовки та підвищення кваліфікації бібліотечних кадрів.

Стаття 5. Право громадян, підприємств, установ і організацій на бібліотечне обслуговування
Громадяни незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, віку, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, а також підприємства, установи і організації мають право на доступ до бібліотечних фондів та одержання бібліотечних послуг. Це право забезпечується створенням мережі загальнодоступних бібліотек, заснованих на державній формі власності, та шляхом державної підтримки загальнодоступних бібліотек, які засновані на інших формах власності і забезпечують безплатне надання основних видів бібліотечних послуг.
Основні види безплатних бібліотечних послуг, а так само розмір оплати та перелік окремих видів платних послуг, що надаються бібліотеками, заснованими на державній формі власності, визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Забороняється використовувати дані про користувачів бібліотеки та їх читацькі інтереси з будь-якою метою, крім наукової.

Стаття 6. Законодавство про бібліотеки та бібліотечну справу
Відносини у сфері бібліотечної діяльності регулюються Конституцією України, Основами законодавства України про культуру, цим Законом,іншими актами законодавства, прийнятими відповідно до нього.

Розділ II

БІБЛІОТЕЧНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Стаття 7. Основи організації і функціонування системи бібліотек
Бібліотечна система України - це розгалужена мережа бібліотек різних видів, заснованих на державній (загальнодержавній та комунальній), колективній чи приватній формах власності.
Бібліотечна система організовується і функціонує на основі:
- створення територіальних, відомчих (галузевих), міжвідомчих (міжгалузевих та інших) бібліотечних систем і об'єднань, підпорядкованих відповідним центральним (або головним) бібліотекам та існування окремих бібліотек різних типів і видів (поза межами цієї системи);
- здійснення на загальнодержавному, регіональному та галузевому рівнях централізованого, скооперованого або скоординованого комплектування фондів бібліотек, обробки документально-інформаційних ресурсів, створення спільно з підприємствами, установами і організаціями, діяльність яких пов'язана із збиранням, обробкою або накопиченням інформації, єдиних довідково-інформаційних фондів та банків даних;
- узгодження профілю комплектування фондів бібліотек, спільної організації науково-дослідної, науково-бібліографічної та науково-методичної роботи, спільного використання технічних засобів, здійснення інших форм координації і кооперації роботи бібліотек, незалежно від підпорядкованості в масштабах міста, району, області, Автономної Республіки Крим, держави в цілому, а також окремих галузей народного господарства.

Стаття 8. Види бібліотек
На території України утворюються і діють бібліотеки та системи бібліотек, що відрізняються за своїм цільовим призначенням, складом користувачів, спеціалізацією бібліотечних фондів та іншими ознаками: публічні бібліотеки для дорослих, юнацтва, дітей; наукові і спеціальні, спеціалізовані бібліотеки загального користування, а також для осіб з фізичними вадами, бібліотеки навчальних закладів та наукових установ; універсальні, багатогалузеві і галузеві бібліотеки тощо.
Відповідно до значення і функцій утворюються бібліотеки: всеукраїнські, бібліотека Автономної Республіки Крим, обласні, центральні районні і міські Централізованих бібліотечних систем, також окремі районні, міські та сільські.Віднесення бібліотек до зазначених категорій здійснюється відповідними органами Міністерства культури України, Автономної Республіки Крим, місцевими органами влади, крім випадків, передбачених цим Законом. Міністерство культури України визначає бібліотеки, що виконують функції науково-методичних центрів.

Стаття 9. Національна бібліотека України
Національна бібліотека України - головна всеукраїнська бібліотека - є культурним, документально-комунікативним та науково-дослідним центром, що забезпечує у взаємодії з національними спеціалізованими та іншими бібліотеками максимально повне формування, зберігання та загальнодоступність документально-інформаційних ресурсів.
Національна бібліотека України створюється Верховною Радою України і виконує функції парламентської. Загальнодержавний характер її діяльності забезпечує Міністерство культури України.
Бібліотечні фонди Національної бібліотеки України становлять національне багатство народу України і перебувають під охороною держави.
Національна бібліотека України має право на обов'язковий безплатний примірник всіх друкованих видань та окремих інших документально-інформаційних носіїв, що випускаються в Україні.
Статут Національної бібліотеки України, перелік та порядок передачі документально-інформаційних носіїв, що випускаються в Україні, а також перелік документально-інформаційних носіїв, що підлягають обов'язковому зберіганню в фондах Національної бібліотеки України, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Національні спеціалізовані бібліотеки
Національні спеціалізовані бібліотеки є головними всеукраїнськими галузевими бібліотечними установами з питань бібліотечного та інформаційного забезпечення, національними книгосховищами, сховищами інших носіїв інформації, галузевими організаційно-методичними центрами відповідної мережі бібліотек.
Засновником національної спеціалізованої бібліотеки виступає відповідний центральний орган державної виконавчої влади.
Статус національної надається спеціалізованій бібліотеці Кабінетом Міністрів України за пропозицією засновника та Міністерства культури України.
Національна спеціалізована бібліотека має право на обов'язковий безплатний примірник відповідних спеціалізованих друкованих видань чи інших носіїв інформації, що випускаються в Україні.
Положення про Національну спеціалізовану бібліотеку, перелік та порядок передачі спеціалізованих документально-інформаційних носіїв, що випускаються в Україні, а також перелік спеціалізованих документально-інформаційних носіїв, що підлягають обов'язковому зберіганню в фондах Національної спеціалізованої бібліотеки, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Взаємодія бібліотек з підприємствами, установами та організаціями
Функціонування бібліотек здійснюється на основі взаємодії бібліотек з іншими культурно-освітніми і науковими закладами, підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов'язана із збиранням, обробкою або накопиченням інформації (преса, книговидання, кіно, телебачення, радіомовлення тощо), об'єднаннями громадян.
Наукові та науково-технічні бібліотеки, співпрацюючі з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов'язана із збиранням, обробкою або накопиченням інформації, сприяють взаємному комплектуванню фондів патентною, нормативно-технічною і конструкторською документацією, неопублікованими матеріалами та іншою спеціалізованою літературою.
На підприємствах, в установах і організаціях, які не мають бібліотек, але мають у своєму складі підрозділи науково-технічної інформації, відповідні документально-інформаційні ресурси зосереджують у фондах цих підрозділів.

Розділ III

ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ І ЛІКВІДАЦІЇ БІБЛІОТЕК

Стаття 12. Створення бібліотек
Бібліотеки створюються відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх, виробничих потреб суспільства за наявності встановленого мінімуму бібліотечного фонду, матеріально-технічного та кадрового забезпечення. Бібліотеки, засновані на державній формі власності, створюються згідно з нормативами, встановленими відповідними відомствами.
Мінімум бібліотечного фонду для окремих видів бібліотек визначається Кабінетом Міністрів України.
Бібліотеки можуть створюватись і діяти в усіх організаційно-правових формах.
Іноземні юридичні та фізичні особи мають право створювати бібліотеки на території України на загальних підставах, якщо інше не передбачено законодавством України.
Бібліотека діє на основі статуту (положення), що затверджується її засновником (засновниками). Статут (положення) не повинен суперечити чинному законодавству.

Стаття 13. Реєстрація бібліотек
Реєстрація бібліотек незалежно від їх форми власності проводиться за місцем знаходження у виконавчому комітеті міської (крім міст з районним поділом), районної Ради народних депутатів.
В цьому разі бібліотека набуває статусу юридичної особи.
Свідоцтво про реєстрацію бібліотеки є підставою для відкриття рахунків в установах банків.
За реєстрацію бібліотеки вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Створення бібліотеки в складі юридичної особи такої реєстрації не потребує.
Відмова в реєстрації оскаржується в судовому порядку.
Для реєстрації подаються такі документи:
- рішення засновника (засновників) або уповноваженого ним (ними) органу про створення бібліотеки;
- статут (положення) відповідної бібліотеки;
- документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію;
- документи, що засвідчують мінімум бібліотечного фонду, джерела фінансування для належного функціонування бібліотеки.
Реєстрація здійснюється (за наявності всіх документів) за заявницьким принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього терміну видати посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подати відомості до органів державної статистики.

Стаття 14. Реорганізація бібліотек
Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) бібліотек може відбуватися відповідно до чинного законодавства.
Перереєстрація бібліотеки проводиться в разі зміни форми власності або назви бібліотеки і здійснюється в порядку, встановленому для її реєстрації.
Забороняється приватизація і перетворення (перепрофілювання) бібліотек, які є юридичними особами і засновані на державній формі власності.
У разі приватизації майна юридичної особи, в складі якої є бібліотека, одночасно можуть бути приватизовані бібліотечні фонди та інше майно, необхідне для її діяльності, за наявності зобов'язання нового власника продовжити подальше функціонування бібліотеки протягом десяти років. В разі відсутності такого зобов'язання зазначене майно не підлягає приватизації, а рішення щодо подальшого управління ним або передачі його у господарське відання приймає орган приватизації.

Стаття 15. Ліквідація бібліотек
Бібліотеки ліквідуються за рішенням власника, суду, арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
У разі ліквідації (не пов'язаної із зміною форми власності) державних підприємств, установ, організацій, у складі яких є бібліотеки, бібліотечні фонди та інше майно, необхідне для її діяльності, переходять до правонаступника.
Доцільність реорганізації та ліквідації бібліотек, заснованих на державній формі власності, визначається відповідними органами влади.

Розділ IV

БІБЛІОТЕЧНІ ФОНДИ

Стаття 16. Склад бібліотечних фондів
Бібліотечний фонд - це сукупність документально-інформаційних ресурсів (книг, документів, рукописів, аудіовізуальних матеріалів,інших носіїв інформації).
Бібліотечні фонди формуються як універсальні, галузеві, спеціалізовані, залежно від виду носія інформації тощо.

Стаття 17. Державний бібліотечний фонд України
Державний бібліотечний фонд України становлять фонди бібліотек, взаємопов'язаних координованим комплектуванням, єдиним довідковим апаратом, системою депозитарного зберігання, перерозподілу і взаємовикористання фондів.
Особливо цінні, рідкісні видання та колекції включаються до Державного реєстру національного культурного надбання України згідно з положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Архівні, рукописні та окремі документи, зібрані в бібліотеці, входять до складу Національного архівного фонду України згідно з Законом України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" ( 3814-12 ).

Стаття 18. Комплектування бібліотечних фондів
Бібліотеки мають пріоритетне право на придбання книг, документів, інших носіїв інформації відповідно до профілю комплектування їх фондів.
Це право забезпечується одержанням обов'язкових примірників книг, документів, інших носіїв інформації у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, випуском літератури за державним контрактом, наявністю спеціалізованих торговельних організацій і підприємств (бібліотечних колекторів, магазинів тощо), пільговим оподаткуванням видавництв, поліграфічних та інших підприємств, які забезпечують бібліотеки документально-інформаційними ресурсами.
Комплектування бібліотечних фондів здійснюється будь-яким шляхом, не забороненим законодавством.
Видання та інші матеріали, що не входять до Національного архівного фонду України, можуть бути передані безкоштовно з фондів одних бібліотек до фондів інших бібліотек.
Маловикористовувані, але цінні у науковому і художньому відношенні книги, документи та інші носії інформації можуть передаватися в бібліотеки-депозитарії.
Порядок передачі зазначених видань в бібліотеки-депозитарії визначається Міністерством культури України.

Стаття 19. Облік, зберігання і використання документально інформаційних одиниць, що знаходяться у бібліотечних фондах
Збереження документально-інформаційних одиниць, що знаходяться у бібліотечних фондах, здійснюється відповідно до чинного законодавства та встановлених стандартів, технічних умов та інших нормативних документів.
Власник бібліотеки забезпечує належні матеріально-технічні умови для збереження і використання фондів.
Облік, зберігання та використання документально-інформаційних одиниць, що знаходяться в бібліотечних фондах, здійснюється відповідно до правил, затверджених Міністерством культури України.
Вилучення з бібліотечних фондів книг, документів та інших носіїв інформації, в тому числі ветхих, застарілих у науково-технічному, виробничому відношеннях, втрачених друкованих видань чи інших носіїв інформації здійснюється у порядку, визначеному Міністерством культури України. Забороняється вилучення документів з бібліотечних фондів за ідеологічними чи політичними ознаками.
Облік, зберігання та використання книг, документів та інших носіїв інформації, що знаходяться у бібліотечних фондах і є пам'ятками історії та культури, здійснюються відповідно до чинного законодавства.
Облік, зберігання та використання документів Національного архівного фонду України, що знаходяться у бібліотеках, здійснюються за правилами, що затверджуються Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

Стаття 20. Відповідальність за шкоду, заподіяну бібліотечному фонду
Особи, які заподіяли шкоду бібліотечному фонду, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Правилами користування бібліотечним фондом може передбачатися кратне відшкодування шкоди у зв'язку із втратою, знищенням, пошкодженням або розкраданням книг, документів, інших носіїв інформації, в тому числі окремих одиниць бібліотечного фонду.

Розділ V

БІБЛІОТЕЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ

Стаття 21. Бібліотечне обслуговування
Формами бібліотечного обслуговування є: абонемент, читальний зал, обслуговування поза бібліотекою (бібліотечні пункти, пересувні бібліотеки), а також інші форми.
Користувачами бібліотечних послуг є: юридичні і фізичні особи України, зарубіжних країн та особи без громадянства.
Користування бібліотечними послугами є добровільним і здійснюється на умовах і у порядку, передбачених правилами, що встановлюються власником бібліотеки.
Типові правила користування бібліотеками затверджуються Міністерством культури України.
Правилами користування бібліотекою може передбачатися грошова застава за особливо цінні книги та об'єкти користування.

Стаття 22. Права та обов'язки бібліотек
Бібліотеки в порядку, передбаченому їх статутами (положеннями), мають право: визначати зміст, напрями і конкретні форми своєї діяльності; визначати структуру бібліотеки, штати, форму оплати праці бібліотечних працівників; здійснювати співробітництво з бібліотеками та іншими установами зарубіжних країн, розпоряджатися коштами, отриманими від надання платних послуг, благодійних внесків тощо; залучати додаткові кошти для розвитку статутної діяльності та стимулювання працівників бібліотек.
Бібліотеки зобов'язані: надавати користувачам доступ до бібліотечного фонду та довідково-інформаційних матеріалів і можливість користування ними згідно із встановленими правилами; виконувати інші вимоги щодо обслуговування користувачів, встановлені правилами користування бібліотеками.

Стаття 23. Права та обов'язки користувачів
Користувачі мають право одержувати у користування книги, документи та інші носії інформації з бібліотечних фондів відповідно до правил користування бібліотекою; користуватися послугами довідково-інформаційного, бібліографічного характеру та отримувати інші послуги (в тому числі платні).
Користувачі бібліотек зобов'язані дотримувати правил користування бібліотекою.

Стаття 24. Обмеження у наданні бібліотечних послуг
Обмеження у наданні бібліотечних послуг, що стосуються доступу до бібліотечних фондів, допускаються у випадках, передбачених законодавством України.

Розділ VI

УПРАВЛІННЯ БІБЛІОТЕЧНОЮ СПРАВОЮ

Стаття 25. Державне управління бібліотечною справою
Центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює загальне методичне керівництво бібліотеками і координує їх роботу, є Міністерство культури України.
Міністерства, державні комітети, відомства, інші державні органи і організації здійснюють керівництво підвідомчими їм бібліотеками.
Міністерство культури України як центральний орган державної виконавчої влади реалізує єдину державну політику щодо бібліотечної справи в Україні; формує вимоги щодо державного статистичного обліку бібліотек, заснованих на території України; визначає державні потреби щодо бібліотечного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення бібліотечної діяльності; здійснює координацію робіт по об'єднанню бібліотек в єдину інформаційну систему; організує підготовку бібліотечних кадрів; здійснює контроль за діяльністю державних бібліотек, збереженням ними єдиного бібліотечного фонду України; організує наукові дослідження в галузі бібліотекознавства, бібліографії, документознавства та науково-інформаційної діяльності; встановлює державні бібліотечні стандарти.
Міністерства та інші органи державної виконавчої влади реалізують державну політику в галузі бібліотечної справи, визначають систему управління мережею підпорядкованих їм бібліотек, забезпечують координацію їх діяльності з бібліотечною системою Міністерства культури України.

Стаття 26. Участь громадськості в бібліотечній справі
Держава сприяє розвитку суспільної активності громадян і залучає громадські організації до управління бібліотечною справою.
Громадяни та їх об'єднання мають право брати участь в фінансуванні бібліотечних програм, підтримці творчих починань у діяльності бібліотек, вирішенні соціальних і побутових проблем бібліотечних працівників.
Це право реалізується шляхом створення читацьких та наглядових рад бібліотек, благодійних фондів, розвитку інших форм спонсорства, меценацтва.
Органи виконавчої влади у межах своєї компетенції можуть делегувати громадським організаціям культурологічної спрямованості окремі повноваження щодо розвитку бібліотечної справи, здійснюють контроль за реалізацією цих повноважень.
У своїй діяльності громадські організації культурологічної спрямованості керуються цим Законом, Законом України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ), іншими законодавчими актами.

Стаття 27. Фінансування бібліотек
Фінансування державних бібліотек здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених державою на нормативній основі на розвиток бібліотечної справи.
Основними джерелами фінансування бібліотек, заснованих державними органами, є державний і місцеві бюджети; бібліотек, заснованих на колективній та приватній власності, - кошти засновників.
Держава фінансує будівництво і реконструкцію державних бібліотечних будівель (споруд) і приміщень, стимулює розвиток позастаціонарних форм обслуговування жителів віддалених районів, осіб з фізичними вадами, розробку та реалізацію цільових програм.
Додаткове фінансування державних бібліотек може здійснюватися з позабюджетних коштів, коштів підприємств, установ, організацій, в тому числі об'єднань громадян, за рахунок власної господарської діяльності, пожертвувань та з інших джерел, не заборонених законодавством.
Валютні кошти на потреби бібліотек виділяються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Валютні надходження до бібліотек (інформаційне обслуговування іноземних організацій та громадян, інші види послуг) залишаються у розпорядженні бібліотек і використовуються на забезпечення їх статутної діяльності (придбання літератури, технічних засобів тощо).

Стаття 28. Матеріально-технічне забезпечення
Засновники бібліотек зобов'язані забезпечувати їх будівлями (спорудами), збудованими за спеціальними проектами, або іншими упорядкованими приміщеннями, що відповідають умовам обслуговування читачів і збереження фондів, відповідними засобами механізації і автоматизації бібліотечних процесів, розмножувальною технікою, іншим обладнанням та транспортом.
Забороняється переміщення бібліотек без надання рівноцінного приміщення для обслуговування читачів, роботи працівників, збереження фондів.

Стаття 29. Науково-методичне і кадрове забезпечення бібліотечної справи
Надання бібліотекам методичної допомоги покладається на бібліотеки - науково-методичні центри.
Бібліотеки - науково-методичні центри видають у встановленому порядку бібліографічні, методичні посібники та інші матеріали.
Органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації здійснюють заходи щодо забезпечення бібліотек працівниками із спеціальною бібліотечною освітою, підвищення їх кваліфікації, поліпшення житлово-побутових умов бібліотечних працівників, а також здійснюють їх матеріальне і моральне заохочення.
Пріоритетне право на вакантні посади мають особи з вищою і середньою бібліотечною освітою.

Стаття 30. Господарська діяльність бібліотек
Бібліотеки здійснюють господарську діяльність відповідно до чинного законодавства та їх статутів (положень).
Майно, придбане за рахунок прибутків, одержаних від платних послуг, належить бібліотеці.
В порядку, передбаченому законодавством, бібліотеки, що безкоштовно надають основні види бібліотечних послуг, звільняються від оподаткування прибутків, отриманих від надання платних бібліотечних послуг.

Стаття 31. Соціальні гарантії працівників бібліотек
Держава гарантує та забезпечує працівникам бібліотек встановлення середньої заробітної плати у розмірі не нижче середнього рівня заробітної плати працівників народного господарства.
На працівників бібліотек незалежно від форм власності і статусу поширюється законодавство про працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування.
Працівники бібліотек, які працюють у сільській місцевості та селищах міського типу, мають пільги щодо оплати житла, опалення, освітлення тощо відповідно до чинного законодавства.
Підприємства, установи і організації за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові пільги працівникам бібліотек.

Розділ VII

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ

Стаття 32. Міжнародне співробітництво в галузі бібліотечної справи
Міжнародне співробітництво в галузі бібліотечної справи здійснюється на основі міжнародних договорів, укладених Україною, Основ законодавства України про культуру, цього Закону та інших актів законодавства України.

Розділ VII

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО БІБЛІОТЕЧНУ СПРАВУ

Стаття 33. Відповідальність за порушення законодавства про бібліотечну справу
Особи, винні в порушенні законодавства про бібліотечну справу, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Президент України Л.КУЧМА
м.Київ, 27 січня 1995 року
N 32/95-ВР

З А К О Н   У К Р А Ї Н И

               Про внесення змін до Закону України

              "Про бібліотеки і бібліотечну справу"

 

  ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2009, N 39, ст.557 )

 { Із змінами, внесеними згідно з Кодексом

   N 2755-VI ( 2755-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 13-14,  N 15-16, N 17, ст.112 }

     Верховна Рада України  п о с т а н о в л я є:

  1. Внести  до  Закону  України  "Про бібліотеки і бібліотечну справу" ( 32/95-ВР ) (Відомості Верховної Ради України,  2000  р.,
    N 23,  ст.  177; 2001 р., N 2-3, ст. 10; 2002 р., N 12-13, ст. 92; 2003 р.,  N 10-11,  ст.  86,  N 24,  ст.  159;  2004 р.,  N 17-18,
    ст. 250; 2008 р., NN 5-8, ст. 78) такі зміни:
  2. Статтю 1 викласти в такій редакції:

     "Стаття 1. Визначення термінів

     У цьому  Законі  нижченаведені  терміни  вживаються  в такому значенні:
     бібліотека -  інформаційний,  культурний,   освітній   заклад (установа,   організація)   або   структурний  підрозділ,  що  має
упорядкований фонд документів,  доступ до інших джерел  інформації та   головним   завданням   якого  є  забезпечення  інформаційних, науково-дослідних,   освітніх,   культурних   та   інших    потреб користувачів бібліотеки;

     бібліотека-депозитарій - бібліотека,  яка забезпечує постійне зберігання бібліотечного  фонду,  сформованого  з  документів,  що рідко використовуються і мають наукову та/або художню цінність;

     бібліотечна послуга  -  результат  діяльності  бібліотеки  із задоволення інформаційних, науково-дослідних, освітніх,  культурних та інших потреб користувачів бібліотеки;

     бібліотечна система  України  -  розгалужена мережа бібліотек різних  видів,   пов'язаних   взаємодією   і   взаємовикористанням
бібліотечних ресурсів;

    бібліотечна справа  -  галузь  інформаційної,  культурної  та освітньої  діяльності  суспільства,  спрямована  на  створення   і
розвиток мережі бібліотек,  формування, опрацювання, упорядкування та  зберігання  бібліотечних  фондів,  організацію  бібліотечного, інформаційного    та   довідково-бібліографічного   обслуговування користувачів бібліотеки,  підготовку  та  підвищення  кваліфікації фахівців  у  галузі  бібліотечної  справи,  наукове  та  методичне забезпечення розвитку бібліотечної діяльності;

     бібліотечний фонд  -  упорядковане  зібрання  документів,  що зберігається в бібліотеці;

     бібліотечні ресурси    -   упорядковані   бібліотечні   фонди документів  на  різних  носіях  інформації,  бази  даних,  мережні
інформаційні       ресурси,       довідково-пошуковий      апарат, матеріально-технічні засоби опрацювання,  зберігання  та  передачі
інформації;

     документ -    матеріальна    форма   одержання,   зберігання, використання  і  поширення  інформації,  зафіксованої  на  папері,
магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві;

     депонування -  форма  збирання  і  розповсюдження  рукописних робіт, переважно наукових;

     користувач бібліотеки  -  фізична  чи  юридична  особа,   яка звернулася до послуг бібліотеки;

     міжбібліотечний абонемент      -      форма     бібліотечного обслуговування,  заснована на взаємному використанні  бібліотечних фондів і довідково-пошукового апарату бібліотек;

     централізована бібліотечна  система  - об'єднання бібліотек в єдине  структурно-цілісне  утворення,  куди   входить   центральна бібліотека".

  1. В  абзаці п'ятому частини другої статті 4 слова "на основі кооперації" виключити.
  2. Частину третю статті 6 викласти в такій редакції:

     "За призначенням бібліотеки поділяються на:

     публічні (загальнодоступні),  у тому числі спеціалізовані для дітей, юнацтва, осіб з фізичними вадами;

     спеціальні (академій    наук,    науково-дослідних   установ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій)".

  1. Частину першу статті 7 викласти в такій редакції:

     "Національна бібліотека  України  є   провідним   культурним, освітнім,  науково-інформаційним  державним закладом,  що здійснює функції науково-дослідного,  методичного та координаційного центру з       питань       бібліотекознавства,      бібліографознавства, документознавства,  бере участь у розробленні державної політики в  галузі бібліотечної справи та її реалізації".

  1. Частину другу статті 8 виключити.
  2. Частину четверту статті 12 виключити.
  3. Статтю 13 викласти в такій редакції:

     "Стаття 13. Державна реєстрація бібліотек

     Державна реєстрація  бібліотек  незалежно від форми власності проводиться за їх місцезнаходженням відповідно до закону".

  1. Статтю 16 після частини третьої доповнити  новою  частиною такого змісту:

     "З метою  забезпечення  збереження  документів  та  колекцій, внесених та/або які  підлягають  внесенню  до  Державного  реєстру національного культурного надбання,  створюються їх страхові копії у  порядку,  встановленому  спеціально  уповноваженим  центральним органом виконавчої влади у сфері культури".

     У зв'язку  з  цим частини четверту - шосту вважати відповідно частинами п'ятою - сьомою.

  1. Частину першу статті 17 викласти в такій редакції:

     "Комплектування бібліотечних   фондів   здійснюється   шляхом отримання   обов'язкового   примірника   документів   у   порядку, встановленому законом,  документів,  що випускаються за  цільовими програмами  книговидання або закуповуються відповідно до державних цільових   програм,   придбання   документів   за   готівковий   і безготівковий   рахунки,  документообміну,  отримання  в  дарунок, депонування та з інших джерел".

  1. Частину другу статті 24 після  абзацу  шостого  доповнити новим абзацом такого змісту:

     "проводить атестацію  бібліотечних кадрів та визначає порядок її проведення".

     У зв'язку з цим абзаци  сьомий - десятий  вважати  відповідно абзацами восьмим - одинадцятим.

  1. У статті 25 слова "та наглядових" виключити.
  2. Частину першу статті 29 викласти в такій редакції:

     "Бібліотеки здійснюють  господарську діяльність відповідно до законодавства та їх статутів (положень) з дотриманням  вимог  щодо збереження бібліотечних фондів".

  1. У статті 30:
  1. у  частині  другій  слова "які працюють у селах і селищах" замінити словами "які працюють у сільській місцевості  та  селищах міського типу";
  2. останню частину викласти в такій редакції:

     "Працівники бібліотек мають право на допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки  у  розмірі  посадового  окладу,  а також   матеріальну  допомогу  для  вирішення  соціально-побутових питань та доплату за вислугу  років  у  розмірах  та  порядку,  що встановлюються Кабінетом Міністрів України".

  1. Текст статті 31 викласти в такій редакції:

     "Держава сприяє  розширенню  міжнародного  співробітництва  в бібліотечній справі.

     Основними напрямами    міжнародного     співробітництва     в бібліотечній справі є:

     проведення спільних наукових досліджень;

     організація міжнародних конференцій,  симпозіумів,  конгресів та інших заходів;

     участь у роботі міжнародних організацій;

     документообмін;
     спільна видавнича діяльність.

     Бібліотеки зі статусом юридичної особи мають  право  укладати договори   про   співробітництво   з   бібліотеками  інших  держав відповідно до законодавства".

  1. Прикінцеві положення

     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування,  крім підпункту 2 пункту 13 розділу I та пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" цього  Закону,  які  набирають  чинності  з   1   січня 2010 року.

     {  Пункт  2  розділу  II втратив чинність на підставі Кодексу N 2755-VI ( 2755-17 ) від 02.12.2010 }

     3. Кабінету  Міністрів  України  протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:

     розробити та привести у відповідність  із  цим  Законом  свої нормативно-правові акти;

     забезпечити перегляд  і  скасування  міністерствами та іншими центральними  органами  виконавчої  влади  їх  нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.


 

 Президент України                                        В.ЮЩЕНКО

 м. Київ, 21 травня 2009 року

          N 1388-VI

 

Закон України

„Про інформацію”

                  

             Із змінами, внесеними згідно із Законами 
                    N 1642-III  від 06.04.2000, 
                    N 3047-III  від 07.02.2002, 
                    N  676-IV  від 03.04.2003, 
                    N 1268-IV  від 18.11.2003, 
                    N 1703-IV  від 11.05.2004, 
                    N 2707-IV  від 23.06.2005, 
                    N 2388-VI  від 01.07.2010, 
                    N 2592-VI  від 07.10.2010, 
                    N 2724-VI  від 30.11.2010, 
                    N 2756-VI  від 02.12.2010
 
 
                Офіційне тлумачення до Закону див.  в Рішенні Конституційного Суду N 5-зп від 30.10.97 

 

     Цей Закон закріплює право  громадян  України  на  інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.
     Грунтуючись на Декларації про державний  суверенітет  України та   Акті   проголошення   її   незалежності,    Закон   стверджує інформаційний  суверенітет  України  і  визначає   правові   форми 
міжнародного співробітництва в галузі інформації. 

 

                         Розділ I

                    ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Визначення інформації

     Під інформацією цей Закон розуміє документовані або  публічно оголошені  відомості  про  події  та  явища,  що  відбуваються   у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

     Стаття 2. Мета і завдання Закону

     Закон  встановлює  загальні   правові    основи    одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює  право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і  державного  життя України, а також систему інформації, її джерела,  визначає  статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації  та забезпечує  її  охорону,  захищає  особу  та    суспільство    від неправдивої інформації.

     Стаття 3. Сфера дії Закону

     Дія цього Закону поширюється на інформаційні  відносини,  які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства  і  держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. (  Офіційне  тлумачення до статті 3 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп  від 30.10.97 )

     Стаття 4. Законодавство про інформацію

     Законодавство України про  інформацію  складають  Конституція України,  цей  Закон,  законодавчі акти  про окремі галузі,  види, форми  і  засоби   інформації,   міжнародні  договори   та  угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.

     Стаття 5. Основні принципи інформаційних відносин

     Основними принципами  інформаційних відносин є:
     гарантованість права на інформацію;
     відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
     об'єктивність, вірогідність інформації;
     повнота і точність інформації;
     законність одержання, використання, поширення  та  зберігання інформації.

     Стаття 6. Державна інформаційна політика

     Державна  інформаційна  політика  -  це  сукупність  основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.
     Головними  напрямами  і  способами  державної   інформаційної політики є:
     забезпечення доступу громадян до інформації;
     створення національних систем і мереж інформації;
     зміцнення  матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
     забезпечення ефективного використання інформації;
     сприяння  постійному  оновленню,  збагаченню  та   зберіганню національних інформаційних ресурсів;
     створення загальної системи охорони інформації;
     сприяння міжнародному співробітництву в галузі  інформації  і гарантування інформаційного суверенітету України;
     сприяння   задоволенню   інформаційних   потреб   закордонних українців.

     Державну  інформаційну  політику  розробляють  і   здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а  також  відповідні органи спеціальної компетенції.

     Стаття 7. Суб'єкти інформаційних відносин

     Суб'єктами інформаційних відносин є:
     громадяни України;
     юридичні особи;
     держава.
     Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього  Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни  та  юридичні  особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

     Стаття 8. Об'єкти інформаційних відносин

     Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про  події  та  явища  в  галузі  політики, економіки,  культури,  охорони  здоров'я,  а  також  у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

     Стаття 9. Право на інформацію

     Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного  одержання, використання, поширення та зберігання  відомостей,  необхідних  їм 
для реалізації ними  своїх  прав,  свобод  і  законних  інтересів, здійснення завдань і функцій.
     Реалізація  права  на  інформацію  громадянами,    юридичними особами і державою не повинна  порушувати  громадські,  політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права,  свободи і законні інтереси інших громадян,  права  та  інтереси  юридичних осіб.
     Кожному  громадянину  забезпечується  вільний    доступ    до інформації,  яка  стосується  його  особисто,    крім    випадків, передбачених законами України.

     Стаття 10. Гарантії права на інформацію

     Право на інформацію забезпечується:
     обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування   інформувати   про  свою  діяльність  та  прийняті рішення;
     створенням  у  державних  органах  спеціальних  інформаційних служб або систем,  що  забезпечували  б  у  встановленому  порядку доступ до інформації;
     вільним  доступом  суб'єктів  інформаційних    відносин    до статистичних  даних,  архівних,  бібліотечних  і  музейних фондів; 
обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей  та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
     створенням механізму здійснення права на інформацію;
     здійсненням державного контролю за додержанням  законодавства про інформацію;
     встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

     Стаття 11. Мова інформації

     Мова інформації  визначається  Законом  "Про мови в Україні", іншими  законодавчими актами України  в цій  галузі,  міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною. 
 

                           Розділ II

                     ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

     Стаття 12. Визначення інформаційної діяльності

     Інформаційна діяльність - це сукупність дій,  спрямованих  на задоволення  інформаційних  потреб  громадян,  юридичних  осіб   і держави.
     З метою задоволення цих  потреб  органи  державної  влади  та органи  місцевого  самоврядування  створюють  інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних.
     Порядок   їх   створення,   структура,   права  та  обов'язки визначаються  Кабінетом  Міністрів  України  або  іншими  органами державної   влади,  а  також  органами  місцевого  самоврядування.

     Стаття 13. Основні напрями інформаційної діяльності

     Основними напрямами інформаційної діяльності  є:  політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо.
     Держава зобов'язана постійно дбати про  своєчасне  створення, належне функціонування і  розвиток  інформаційних  систем,  мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності.
     Держава  гарантує  свободу  інформаційної  діяльності  в  цих напрямах всім громадянам та юридичним особам в  межах  їх  прав  і свобод, функцій і повноважень.

     Стаття 14. Основні види інформаційної діяльності

     Основними  видами  інформаційної  діяльності  є    одержання, використання, поширення, захист та зберігання інформації.

     Одержання інформації -  це  набуття,  придбання,  накопичення відповідно до чинного  законодавства  України  документованої  або публічно оголошуваної інформації громадянами,  юридичними  особами або державою.

     Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

     Поширення  інформації  -  це  розповсюдження,  обнародування, реалізація у  встановленому  законом  порядку  документованої  або публічно оголошуваної інформації.

     Захист  інформації  -  це  комплекс правових, організаційних, інформаційно-телекомунікаційних засобів і заходів,  спрямованих на запобігання неправомірним діянням щодо інформації.

     Зберігання  інформації  -  це  забезпечення  належного  стану інформації та її матеріальних носіїв.

     Одержання,  використання,  поширення,  захист  та  зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими  актами в галузі інформації.

     Стаття 15. Професійна освіта в галузі інформаційної  діяльності

     В Україні створюються умови для здобуття професійної освіти в галузі  інформаційної  діяльності  через  систему  її   навчальних закладів.
     Порядок створення навчальних закладів інформаційного  напряму (журналістики,  статистики,  бібліотечної  та  архівної    справи, науково-інформаційної   діяльності,   інформатики,  обчислювальної 
техніки тощо)  та  принципи  їх  діяльності  визначаються  Законом України "Про освіту" та іншими законодавчими актами.

     Стаття 16. Організація наукових досліджень в галузі  інформаційної діяльності

     Для  забезпечення  успішного  функціонування    і    розвитку національних систем інформації  в  Україні  здійснюються  пошукові фундаментальні  та  прикладні  наукові  дослідження    в    галузі інформаційної діяльності.

     З цією метою створюються наукові установи,  науково-виробничі підрозділи,  об'єднання,  асоціації,  центри  нових  інформаційних технологій та інші формування, в тому числі за  участю  зарубіжних партнерів.
     Фінансування    пошукових    і    фундаментальних    наукових досліджень,  наукових  програм,  проектів  державного  значення  у науково-дослідних установах і навчальних закладах здійснюється  за 
рахунок бюджетних асигнувань, власних коштів та коштів замовників.
     Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється, як правило, на договірній або контрактовій основі,  а  їх  результати можуть бути об'єктом товарних відносин. 

 

                             Розділ III

                  ГАЛУЗІ, ВИДИ, ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ 
                       ТА РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО НЕЇ

     Стаття 17. Галузі інформації

     Галузі інформації - це сукупність документованих або публічно оголошених  відомостей  про  відносно  самостійні  сфери  життя  і діяльності суспільства та держави.
     Основними  галузями  інформації  є:  політична,   економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

     Стаття 18. Види інформації

     Основними видами інформації є:
     статистична інформація;
     адміністративна інформація (дані);
     масова інформація;
     інформація про діяльність  державних органів влади та органів місцевого самоврядування;
     правова інформація;
     інформація про особу;
     інформація довідково-енциклопедичного характеру;
     соціологічна інформація;
     податкова інформація.

     Стаття 19. Статистична інформація

     Статистична  інформація  - це офіційна документована державна інформація,  яка дає  кількісну  характеристику  масових  явищ  та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя.
     Державна статистична   інформація   підлягає   систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових установ,  заінтересованих організацій до  неопублікованих статистичних   даних,   які   не   підпадають  під  дію  обмежень, установлених цим Законом,  а також Законом України  "Про  державну статистику".
     Система  статистичної  інформації,  її  джерела    і    режим визначаються  Законом України "Про державну статистику"  та іншими правовими актами в цій галузі.

     Стаття 19-1. Адміністративна інформація (дані)

     Адміністративна інформація (дані) - це офіційні документовані дані,  що дають кількісну  характеристику  явищ  та  процесів,  що відбуваються в економічній,  соціальній,  культурній, інших сферах життя і збираються,  використовуються, поширюються та зберігаються органами   державної   влади   (за   винятком   органів  державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно  до  законодавства  з  метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції.

     Система адміністративної  інформації  (даних),   повноваження органів,  які  займаються  діяльністю,  пов'язаною із збиранням та використанням  адміністративних  даних,  їх   джерела   та   режим встановлюються відповідно до законодавства.

     Стаття 20. Масова інформація та її засоби

     Масова інформація  -  це  публічно  поширювана  друкована  та аудіовізуальна інформація.
     Друкованими  засобами  масової  інформації    є    періодичні друковані видання (преса)  -  газети,  журнали,  бюлетені  тощо  і разові видання з визначеним тиражем.
     Аудіовізуальними    засобами    масової    інформації      є: 
радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
     Порядок  створення  (заснування)  та  організації  діяльності окремих  засобів  масової  інформації  визначаються  законодавчими актами про ці засоби.

     Стаття 21. Інформація державних органів та органів 
                місцевого самоврядування

     Інформація    державних    органів   та   органів   місцевого самоврядування   -   це  офіційна  документована  інформація,  яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування.
     Основними  джерелами  цієї  інформації  є:  законодавчі  акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти  Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти  державних  органів, акти органів місцевого самоврядування, а також  документи,  підготовлені  у процесі здійснення регуляторної діяльності.
     Інформація    державних    органів   та   органів   місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом:
     опублікування  її в офіційних друкованих виданнях, розміщення на офіційних сторінках відповідних органів влади у мережі Інтернет або   поширення   інформаційними  службами  відповідних  державних 
органів і організацій;
     опублікування її в друкованих засобах масової інформації  або публічного  оголошення  через  аудіо-  та  аудіовізуальні   засоби масової інформації;
     безпосереднього доведення її до заінтересованих  осіб  (усно, письмово чи іншими способами);
     надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;
     оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.
     Джерела  і  порядок  одержання,  використання,  поширення  та зберігання  офіційної  інформації  державних  органів  та  органів місцевого  самоврядування визначаються законодавчими актами про ці 
органи.
     Законодавчі та інші  нормативні  акти,  що  стосуються  прав, свобод і законних інтересів громадян, не  доведені  до  публічного відома, не мають юридичної сили.

     Стаття 22. Правова інформація

     Правова  інформація  -  це  сукупність  документованих    або публічно оголошених відомостей про право, його  систему,  джерела, реалізацію,  юридичні   факти,    правовідносини,    правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
     Джерелами   правової   інформації  є   Конституція   України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти,  міжнародні договори та угоди,  норми і принципи  міжнародного права,  а також ненормативні   правові   акти,   повідомлення    засобів   масової інформації,  публічні виступи,  інші джерела інформації з правових питань.     З  метою  забезпечення  доступу  до  законодавчих  та   інших 
нормативних актів всім громадянам держава забезпечує  видання  цих актів масовими тиражами у найкоротші строки  після  набрання  ними чинності.

     Стаття 23. Інформація про особу

     Інформація про  особу  -  це  сукупність  документованих  або публічно оголошених відомостей про особу.
     Основними  даними  про  особу  (персональними   даними)    є: 
національність,  освіта,  сімейний  стан,    релігійність,    стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
     Джерелами документованої інформації про особу є видані на  її ім'я документи, підписані нею документи,  а  також  відомості  про особу,  зібрані  державними  органами  влади та органами місцевого 
самоврядування в межах своїх повноважень.
     Забороняється  збирання  відомостей  про   особу    без    її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.
     Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.
     Інформація про особу охороняється Законом.
Офіційне  тлумачення до статті 23 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп  від 30.10.97 )

     Стаття 24. Інформація довідково-енциклопедичного характеру

     Інформація  довідково-енциклопедичного   характеру    -    це систематизовані, документовані або  публічно  оголошені  відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.
     Основними  джерелами  цієї  інформації    є:    енциклопедії, словники,  довідники,  рекламні  повідомлення    та    оголошення, путівники, картографічні  матеріали  тощо,  а  також  довідки,  що даються уповноваженими  на  те  державними  органами  та  органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.
     Система  цієї  інформації,  доступ   до    неї    регулюються бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством.

     Стаття 25.  Соціологічна інформація

     Соціологічна  інформація  -  це  документовані  або  публічно оголошені відомості про ставлення окремих  громадян  і  соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.
     Основними джерелами соціологічної інформації є  документовані або публічно оголошені відомості, в  яких  відображено  результати соціологічних  опитувань,  спостережень  та  інших   соціологічних досліджень.
     Соціологічні дослідження  здійснюються  державними  органами, об'єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.

     Стаття 25-1. Податкова інформація

     Податкова інформація  -  сукупність  відомостей  і даних,  що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у  процесі поточної  діяльності  і  необхідні  для  реалізації  покладених на контролюючі органи завдань і функцій.

     Захист податкової інформації гарантується державою.

     Система податкової   інформації,   її   джерела   та    режим визначаються     Податковим    кодексом    України    та    іншими нормативно-правовими актами.

     Стаття 26. Джерела інформації

     Джерелами інформації є передбачені  або  встановлені  Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які  являють собою матеріальні  об'єкти,  що  зберігають  інформацію,  а  також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

     Стаття 27. Документ в інформаційних відносинах

     Документ  -  це  передбачена  законом    матеріальна    форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації  шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-,  відео-,  фотоплівці  або на іншому носієві.
     Первинний документ - це документ, що містить в  собі  вихідну інформацію.

     Вторинний документ - це документ, що  являє  собою  результат аналітико-синтетичної  та  іншої  переробки  одного  або   кількох документів.

     Стаття 28. Режим доступу до інформації

     Режим доступу  до  інформації  -  це  передбачений  правовими нормами порядок одержання, використання,  поширення  і  зберігання інформації.
     За  режимом  доступу  інформація  поділяється  на    відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
     Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.
     Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає  у забезпеченні додержання вимог законодавства про  інформацію  всіма державними органами, підприємствами, установами та  організаціями, недопущенні необгрунтованого віднесення  відомостей  до  категорії інформації з обмеженим доступом.
     Державний  контроль  за  додержанням  встановленого    режиму здійснюється спеціальними органами, які визначають  Верховна  Рада України і Президент України.
     У порядку контролю Верховна Рада України  може  вимагати  від урядових  установ,  міністерств,  відомств  звіти,  які    містять відомості  про  їх  діяльність   по    забезпеченню    інформацією заінтересованих  осіб  (кількість  випадків  відмови   у   наданні доступу  до  інформації  із  зазначенням  мотивів  таких   відмов; 
кількість та обгрунтування застосування режиму обмеженого  доступу до окремих видів інформації; кількість скарг на  неправомірні  дії посадових осіб, які відмовили у доступі до  інформації,  та  вжиті щодо них заходи тощо).

     Стаття 29. Доступ до відкритої інформації

     Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:
     систематичної публікації її в офіційних  друкованих  виданнях (бюлетенях, збірниках);
     поширення її  засобами масової комунікації;
     безпосереднього  її  надання   заінтересованим    громадянам, державним органам та юридичним особам.
     Порядок  і  умови  надання  громадянам,  державним   органам, юридичним  особам  і  представникам  громадськості  відомостей  за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо 
надання інформації здійснюється на договірній основі.
     Обмеження  права   на    одержання    відкритої    інформації забороняється законом.
     Переважним  правом  на  одержання  інформації    користуються громадяни,  яким  ця  інформація  необхідна  для  виконання  своїх професійних обов'язків.    

Стаття 30. Інформація з обмеженим доступом

     Інформація з обмеженим  доступом  за своїм  правовим  режимом поділяється на конфіденційну і таємну.
     Конфіденційна  інформація  -  це відомості, які знаходяться у володінні,  користуванні  або  розпорядженні  окремих  фізичних чи юридичних  осіб  і  поширюються  за  їх  бажанням  відповідно   до 
передбачених ними умов.

     Стосовно  інформації,  що є власністю держави і знаходиться в користуванні   органів   державної   влади  чи  органів  місцевого самоврядування,  підприємств,  установ  та  організацій  усіх форм власності,  з  метою  її збереження може бути відповідно до закону встановлено  обмежений  доступ  -  надано  статус  конфіденційної. 
Порядок  обліку,  зберігання  і  використання  документів та інших носіїв  інформації,  що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом  Міністрів  України.
     До  конфіденційної  інформації,  що  є  власністю  держави  і знаходиться  в  користуванні  органів  державної  влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, не можуть бути віднесені відомості:
     про стан  довкілля,  якість  харчових  продуктів  і предметів побуту;
     про аварії,  катастрофи,  небезпечні природні явища  та  інші надзвичайні  події,  які  сталися  або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
     про стан здоров'я населення,  його життєвий рівень, включаючи харчування,  одяг,  житло,  медичне  обслуговування  та  соціальне забезпечення,  а також про соціально-демографічні показники,  стан правопорядку, освіти і культури населення;
     стосовно стану   справ   із  правами  і  свободами  людини  і громадянина, а також фактів їх порушень;
     про незаконні дії органів державної влади,  органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;
     інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів,  згода  на  обов'язковість  яких  надана Верховною Радою України, не може бути обмеженим.
     Громадяни,  юридичні  особи,  які    володіють    інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні  кошти,  або  такою,  яка  є предметом їх професійного,  ділового,  виробничого,  банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої  законом таємниці, самостійно визначають режим доступу  до  неї,  включаючи належність  її  до  категорії  конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.
     Виняток становить  інформація  комерційного  та  банківського характеру, а також інформація,  правовий  режим  якої  встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України  (з 
питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу  життю  і  здоров'ю людей.
     До  таємної  інформації  належить  інформація,  що    містить відомості, які становлять державну та іншу   передбачену   законом таємницю, розголошення якої  завдає  шкоди  особі,  суспільству  і державі.
     Віднесення інформації до категорії  таємних  відомостей,  які становлять  державну  таємницю,  і  доступ   до    неї    громадян здійснюється відповідно до закону про цю інформацію.
     Порядок обігу таємної інформації та її  захисту  визначається відповідними  державними  органами  за  умови  додержання   вимог, встановлених цим Законом.
     Порядок  і  терміни    обнародування    таємної    інформації визначаються відповідним законом.
     Інформація  з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника,  якщо ця інформація є суспільно значимою,  тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право  громадськості 
знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

     Стаття 31. Доступ громадян  до  інформації  про них

     Громадяни мають право:
     знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою  метою  збираються,  як,  ким  і   з    якою    метою    вони використовуються;
     доступу до інформації про них, заперечувати її  правильність, повноту, доречність тощо.
     Державні    органи    та    організації,   органи   місцевого самоврядування,  інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян,  зобов'язані  надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу  осіб,  яких  вона  стосується, крім випадків, передбачених законом,    а    також    вживати    заходів    щодо   запобігання несанкціонованому  доступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої інформації.
     Забороняється доступ сторонніх осіб до  відомостей  про  іншу особу, зібраних відповідно  до  чинного  законодавства  державними органами, організаціями і посадовими особами.
     Зберігання інформації про громадян не  повинно тривати довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети.
     Всі  організації,  які  збирають  інформацію  про   громадян, повинні  до  початку  роботи  з  нею  здійснити  у   встановленому Кабінетом  Міністрів  України    порядку    державну    реєстрацію відповідних баз даних.
     Необхідна кількість даних про громадян,  яку  можна  одержати законним  шляхом,  має  бути  максимально   обмеженою    і    може використовуватися лише для законно встановленої мети.
     Відмова в доступі до такої інформації, або  приховування  її, або незаконні  збирання,  використання,  зберігання  чи  поширення можуть бути оскаржені до суду.
Офіційне  тлумачення до статті 31 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп  від 30.10.97 )

     Стаття 32. Інформаційний  запит  щодо  доступу  до 
                офіційних документів і запит щодо надання 
                письмової або усної інформації

     Під інформаційним запитом (надалі - запитом) щодо доступу  до офіційних  документів  у  цьому  Законі  розуміється  звернення  з вимогою  про  надання  можливості  ознайомлення    з    офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або  колективним.  Він подається у письмовій формі.
     Громадянин  має  право  звернутися  до  державних  органів  і вимагати надання будь-якого офіційного  документа,  незалежно  від того, стосується цей документ його особисто чи ні,  крім  випадків 
обмеження доступу, передбачених цим Законом.
     Під запитом щодо надання письмової  або  усної  інформації  у цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати  письмову  або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.
     Громадяни України, державні органи, організації і  об'єднання громадян (надалі - запитувачі) подають запит  відповідному  органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.
     У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові запитувача,  документ,  письмова  або  усна  інформація,  що  його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.
     Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України,  їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що  стосується  їх діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб.

     Стаття 33. Термін розгляду запиту щодо  доступу  до 
                офіційних  документів

     Термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів.
     Протягом  вказаного  терміну  державна   установа    письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде  задоволено  або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.
     Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом.
     Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо  запиту про надання письмової інформації.

     Стаття 34. Відмова  та  відстрочка  задоволення запиту 
                щодо  доступу до офіційних документів

     Відмова в задоволенні запиту доводиться до відома  запитувача у письмовій формі з  роз'ясненням  порядку  оскарження  прийнятого рішення.
     У відмові має бути зазначено:
     1) посадову  особу   державної  установи,  яка  відмовляє   у задоволенні запиту;
     2) дату відмови;
     3) мотивовану підставу відмови.
     Відстрочка   задоволення запиту  допускається  в  разі,  якщо запитуваний  документ  не  може  бути  надано  для  ознайомлення у місячний  термін. Повідомлення про відстрочку доводиться до відома 
запитувача  у  письмовій  формі  з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
     У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:
     1) посадову  особу   державної  установи,  яка  відмовляє   у задоволенні запиту у визначений місячний термін;
     2) дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;
     3) причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у встановлений цим Законом термін;
     4) термін, у який буде задоволено запит.
     Відмова  та  відстрочка  задоволення  запиту  щодо    надання письмової інформації здійснюються в аналогічному порядку.

     Стаття 35. Оскарження відмови і відстрочки задоволення 
                запиту щодо доступу до офіційних документів

     Відмову  або  відстрочку    задоволення  запиту  може    бути оскаржено.
     У разі відмови  в  наданні  документа  для  ознайомлення  або відстрочки  задоволення  запиту  запитувач  має  право   оскаржити відмову або відстрочку до органу вищого рівня.
     Якщо на  скаргу,  подану  до  органу  вищого  рівня,  дається негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю  відмову  до суду.
     У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок  доводити законність відмови чи відстрочки задоволення  запиту  покладається на відповідача - державну установу.
     Суд має  право  для  забезпечення  повноти  та  об'єктивності розгляду  справи  запитати  офіційні  документи,   у    можливості ознайомлення з якими було  відмовлено,  і, вивчивши  їх,  прийняти рішення про обгрунтованість (або необгрунтованість) дій  посадових осіб державної установи.
     Якщо відмову  або  відстрочку  визнано  необгрунтованою,  суд зобов'язує державну установу надати запитувачу змогу  ознайомитися з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо  посадових осіб, які відмовили заявнику.
     Необгрунтована відмова у наданні  змоги  для  ознайомлення  з офіційними  документами  або  порушення  визначеного  терміну   її надання без поважних причин тягнуть  за  собою  дисциплінарну  або іншу відповідальність посадових осіб державних установ у  порядку, встановленому законами України.
     Офіційні документи, надані на запити  органами  законодавчої, виконавчої та судової влади України, можуть публікуватися.
     Запитувачі мають  право  робити  виписки  з  наданих  їм  для ознайомлення офіційних документів,  фотографувати  їх,  записувати текст на магнітну плівку тощо. Власник  документів  має  право  за відповідну  плату  виготовляти  за  бажанням   запитувача    копії запитуваних документів.
     Не підлягає оплаті робота по пошуку офіційних документів.
     Оскарження   відмови і  відстрочки  задоволення  запиту  щодо надання письмової інформації здійснюється в аналогічному порядку.

     Стаття  36.  Порядок  відшкодування  витрат, пов'язаних 
                  із  задоволенням запитів щодо доступу до 
                  офіційних  документів і надання письмової 
                  інформації

     Запитувачі  повинні  повністю  або   частково    відшкодувати витрати, пов'язані з виконанням запитів щодо доступу до  офіційних документів та наданням письмової інформації.
     Порядок оплати копій  запитуваних  документів  встановлюється державними установами.
     Кабінет  Міністрів  України  або  інші   державні    установи визначають  порядок  і  розмір  оплати робіт по збиранню,  пошуку, підготовці, створенню і наданню запитуваної письмової  інформації, який  не  повинен  перевищувати  реальних  витрат,  пов'язаних   з виконанням запитів.

     Стаття 37. Документи та інформація, що не підлягають 
                наданню  для ознайомлення за запитами

     Не  підлягають  обов'язковому  наданню  для  ознайомлення  за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі:
     інформацію,  визнану  у  встановленому   порядку    державною таємницею;
     конфіденційну інформацію;
     інформацію  про  оперативну  і    слідчу    роботу    органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу  органів  дізнання  та  суду  у  тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини  на  справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити  загрозу  життю або здоров'ю будь-якої особи;
     інформацію, що стосується особистого життя громадян;
     документи,    що    становлять    внутрівідомчу      службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між  підрозділами  та інше),  якщо  вони  пов'язані  з  розробкою  напряму    діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;
     інформацію, що  не  підлягає  розголошенню  згідно  з  іншими законодавчими  або нормативними актами. Установа, до якої звернуто запит, може  не  надавати  для  ознайомлення  документ,  якщо  він містить інформацію,  яка  не  підлягає  розголошенню  на  підставі нормативного  акта  іншої  державної  установи,  а  та    державна установа, яка розглядає запит, не  має  права  вирішувати  питання щодо її розсекречення;
     інформацію  фінансових установ, підготовлену для контролюючих органів,  крім  випадків,  коли  така  інформація  вимагається  за письмовим запитом контролюючого органу для здійснення податкового, митного,  бюджетного та валютного контролю.

     Стаття 38. Право власності на інформацію

     Право власності  на  інформацію  -  це  врегульовані  законом суспільні відносини щодо володіння, користування  і  розпорядження інформацією.
     Інформація є об'єктом права власності  громадян,  організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може  бути  об'єктом  права власності як у повному обсязі,  так  і  об'єктом  лише  володіння, користування чи розпорядження.

     Власник інформації щодо об'єктів своєї  власності  має  право здійснювати будь-які законні дії.

     Підставами виникнення права власності на інформацію є:
     створення інформації своїми силами і за свій рахунок;
     договір на створення інформації;

     договір,  що  містить  умови  переходу  права  власності   на інформацію до іншої особи.

     Інформація,  створена  кількома  громадянами  або  юридичними особами, є колективною власністю її  творців.  Порядок  і  правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.
     Інформація, створена організаціями (юридичними  особами)  або придбана  ними  іншим  законним  способом,   є    власністю    цих організацій.
     Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю.  Інформацію,  створену   на    правах    індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності  у  випадках передачі її на зберігання у  відповідні  банки  даних,  фонди  або архіви на договірній основі.

     Власник інформації має право призначати особу,  яка  здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією,  і  визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.

     Стаття 39. Інформація як товар

     Інформаційна  продукція  та  інформаційні  послуги громадян і юридичних  осіб,  які  займаються інформаційною діяльністю, можуть бути  об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством.     Ціни  і  ціноутворення  на    інформаційну    продукцію    та інформаційні  послуги  встановлюються  договорами,  за    винятком випадків, передбачених Законом.

     Стаття 40. Інформаційна продукція

     Інформаційна  продукція  -  це  матеріалізований    результат інформаційної    діяльності,   призначений    для     задоволення інформаційних потреб  громадян,  державних  органів,  підприємств, установ і організацій.

     Стаття 41. Інформаційна послуга

     Інформаційна послуга - це  здійснення  у  визначеній  законом формі  інформаційної  діяльності  по    доведенню    інформаційної продукції до  споживачів  з  метою  задоволення  їх  інформаційних потреб. 
 

                            Розділ IV

                  УЧАСНИКИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН, 
                        ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ

     Стаття 42. Учасники інформаційних відносин

     Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і  обов'язків у процесі інформаційної діяльності.

     Основними  учасниками  цих  відносин  є:  автори,  споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.

     Стаття 43. Права учасників інформаційних відносин

     Учасники  інформаційних  відносин  мають  право    одержувати (виробляти, добувати), використовувати,  поширювати  та  зберігати інформацію в будь-якій формі з  використанням  будь-яких  засобів, крім випадків, передбачених законом.

     Кожний учасник інформаційних відносин для  забезпечення  його прав,  свобод  і  законних  інтересів  має  право  на    одержання інформації про:

діяльність органів державної влади;

діяльність народних депутатів;

діяльність   органів  місцевого  самоврядування  та  місцевої адміністрації;
     те, що стосується його особисто.

     Стаття 44. Обов'язки учасників інформаційних відносин

     Учасники інформаційних відносин зобов'язані:

 поважати інформаційні права інших суб'єктів;
     використовувати інформацію згідно  з  законом  або  договором (угодою);
     забезпечувати додержання  принципів  інформаційних  відносин, передбачених статтею 5 цього Закону;
     забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою;
     зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і  надавати  іншим  громадянам,  юридичним  особам  або  державним органам у передбаченому законом порядку;
     компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію. 

 

                            Розділ V

        ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЇ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ 
                  ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ

     Стаття 45. Охорона права на інформацію

     Право на інформацію охороняється  законом.  Держава  гарантує всім учасникам інформаційних відносин  рівні  права  і  можливості доступу до інформації.
     Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм  і  джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
     Суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення  будь-яких порушень його права.
     Забороняється      вилучення        друкованих        видань, експонатів, інформаційних  банків,  документів    із    архівних, бібліотечних, музейних фондів та знищення  їх  з  ідеологічних  чи політичних міркувань.

     Стаття 45-1.  Заборона цензури та заборона втручання в 
                   професійну діяльність журналістів і засобів 
                   масової інформації з боку органів державної 
                   влади або органів місцевого самоврядування, їх 
                   посадових осіб

     Цензура як  вимога,  спрямована до засобу масової інформації, журналіста,  головного редактора,  організації, що здійснює випуск засобу   масової  інформації,  його  засновника  (співзасновника), видавця,  розповсюджувача,  попередньо узгоджувати інформацію,  що поширюється  (крім випадків,  коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права і  (або)  суміжних прав на неї),  та/або як накладення заборони (крім випадків,  коли така заборона накладається судом)  чи  перешкоджання  в  будь-якій іншій  формі  тиражуванню  або поширенню інформації з боку органів державної влади,  органів місцевого самоврядування,  їх  посадових осіб заборонена.

     Забороняються втручання    у    формах,    не    передбачених законодавством України або договором,  укладеним  між  засновником (співзасновниками)   і  редакцією  засобу  масової  інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що  поширюється,  з  боку  засновників  (співзасновників)  засобів масової інформації,  органів державної влади або органів місцевого самоврядування,  посадових  осіб  цих  органів,  зокрема  з  метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення  інформації  про  них,   заборони   критикувати   органи державної   влади   чи  органи  місцевого  самоврядування  або  їх посадових осіб.

     Забороняються створення будь-яких  органів  державної  влади, установ,  введення  посад,  на  які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.

     Умисне перешкоджання    законній    професійній    діяльності журналістів  та/або   переслідування   журналіста   за   виконання професійних обов'язків,  за критику,  здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою,  тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.

     Повноваження органів  державної  влади  з  питань  діяльності засобів масової   інформації  визначаються  виключно  Конституцією та законами України.

     Стаття 46. Неприпустимість зловживання правом на 
                інформацію

     Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості,  розпалювання  расової, національної,  релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
     Не підлягають розголошенню відомості, що становлять  державну або іншу передбачену законодавством таємницю.

     Не  підлягають  розголошенню   відомості,    що    стосуються лікарської   таємниці,    грошових   вкладів,    прибутків    від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння),  листування, телефонних  розмов  і  телеграфних  повідомлень,  крім   випадків, передбачених законом.

     Стаття 47. Відповідальність за  порушення законодавства 
                про  інформацію

     Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну  або  кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
     Відповідальність за порушення  законодавства  про  інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:
     необгрунтована відмова від надання відповідної інформації;
     надання інформації, що не відповідає дійсності;
     несвоєчасне надання інформації;
     навмисне приховування інформації;
     примушення  до  поширення  або перешкоджання поширенню певної інформації, а також цензура;
     поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;
     безпідставна відмова від поширення певної інформації;
     використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою,  яка  є  власником  відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;
     розголошення державної або іншої  таємниці,  що  охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;
     порушення порядку зберігання інформації;
     навмисне знищення інформації;
     необгрунтоване  віднесення  окремих  видів   інформації    до категорії відомостей з обмеженим доступом;
     порушення   порядку   обліку,   зберігання   і   використання документів  та  інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.
Офіційне  тлумачення до статті 47 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп  від 30.10.97 )

     Стаття 47-1. Звільнення від відповідальності

     Ніхто не   може   бути  притягнутий  до  відповідальності  за 
висловлення оціночних суджень.

     Оціночними судженнями,  за  винятком  образи  чи  наклепу,  є висловлювання,  які  не  містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка  дій,  а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені 
як   такі,   що  містять  фактичні  дані,  з  огляду  на  характер використання  мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири.  Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню 
їх правдивості.

     Особа звільняється  від  відповідальності   за   розголошення інформації  з  обмеженим  доступом,  якщо  суд  встановить,  що ця інформація є суспільно значимою.

     Додаткові підстави звільнення  від  відповідальності  засобів масової  інформації  та  журналістів  визначаються  законами  "Про друковані  засоби  масової  інформації  (пресу)  в  Україні", "Про телебачення  і  радіомовлення",  "Про  інформаційні  агентства" та "Про державну підтримку  засобів масової інформації  та соціальний захист журналістів".

     Стаття 48. Порядок оскарження протиправних діянь

     В  разі  вчинення  державними  органами,  органами  місцевого самоврядування  та  їх  посадовими  особами,  а  також політичними партіями,   іншими   об'єднаннями   громадян,   засобами   масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду.
     Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються  в  органи вищого рівня, яким підпорядковані ці посадові особи.
     У разі незадоволення скарги, поданої до органу вищого  рівня, заінтересований  громадянин  або  юридична  особа   мають    право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду.
Офіційне  тлумачення до статті 48 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп від 30.10.97 )

     Стаття 49. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди

     У випадках,   коли   правопорушенням,   вчиненим    суб'єктом інформаційної діяльності,  завдано матеріальної чи моральної шкоди фізичним  або  юридичним  особам,  винні  особи  відшкодовують  її добровільно або на підставі рішення суду.

     Органи державної  влади,  органи  місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації та не мають права вимагати  відшкодування  моральної  (немайнової) шкоди.  Це  не  позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації у суді. 
 

                           Розділ VI

                МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ. 
         СПІВРОБІТНИЦТВО З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ, ЗАРУБІЖНИМИ І 
           МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ

     Стаття 50. Міжнародна інформаційна діяльність

     Міжнародна інформаційна  діяльність  полягає  в  забезпеченні громадян, державних органів, підприємств,  установ  і  організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в  інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні  за  межами  України державними  органами  і  об'єднаннями  громадян, засобами  масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.
     Громадяни України мають право  на  вільний  і  безперешкодний доступ до інформації  через  зарубіжні  джерела,  включаючи  пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу.
     Правове становище і  професійна  діяльність  акредитованих  в Україні іноземних кореспондентів та інших представників  іноземних засобів  масової  інформації,  а  також  інформаційна   діяльність дипломатичних,  консульських  та  інших  офіційних   представників зарубіжних держав в Україні  регулюються  законодавством  України, відповідними міжнародними договорами, укладеними Україною.
     Створення  і  діяльність  спільних  організацій   в    галузі інформації за участю вітчизняних та  іноземних  юридичних  осіб  і громадян регулюються законодавством України.
     Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж  ті, які містяться в законодавстві  України,  що  регулює  відносини  в галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного  договору, 
укладеного Україною.

     Стаття 51. Міжнародні договори

     Міжнародне співробітництво в галузі інформації з  питань,  що становлять взаємний інтерес, здійснюється  на  основі  міжнародних договорів,  укладених  Україною  та  юридичними    особами,    які 
займаються інформаційною діяльністю.
     Державні  органи  та  інші  юридичні  особи,  які  займаються інформаційною  діяльністю,  можуть    безпосередньо    здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у  власних  інтересах,  а  також  в інтересах  індивідуальних  і  колективних  споживачів,  яких  вони обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації.

     Стаття 52. Експорт та імпорт інформаційної продукції 
                (послуг)

     Експорт  та  імпорт    інформаційної    продукції    (послуг) здійснюються     згідно     з     законодавством    України    про зовнішньоекономічну діяльність.

     Стаття 53. Інформаційний суверенітет

     Основою інформаційного  суверенітету  України  є  національні інформаційні ресурси.
     До інформаційних ресурсів  України  входить  вся  належна  їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення.
     Україна  самостійно  формує  інформаційні  ресурси  на  своїй території  і   вільно    розпоряджається    ними,   за    винятком випадків, передбачених законами і міжнародними договорами.

     Стаття 54. Гарантії інформаційного суверенітету України

     Інформаційний суверенітет України забезпечується:
     виключним правом власності України на  інформаційні  ресурси, що формуються за рахунок коштів державного бюджету;
     створенням національних систем інформації;
     встановленням режиму доступу інших  держав  до  інформаційних ресурсів України;
     використанням інформаційних ресурсів на основі  рівноправного співробітництва з іншими державами. 

 

 Президент України                                       Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 2 жовтня 1992 року 
     N 2657-XII

 

                                          З А К О Н   У К Р А Ї Н И    

                                Про науково-технічну інформацію    

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 33, ст.345 )   { Вводиться в дію Постановою ВР     N 3323-XII ( 3323-12 ) від 25.06.93, ВВР, 1993, N 33, ст.346 }  { Із змінами, внесеними згідно із Законами    N  762-IV (  762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247    N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003, ВВР, 2004, N 13, ст.181    N 2938-VI ( 2938-17 ) від 13.01.2011, ВВР, 2011, N 32, ст.313 }      Цей  Закон  визначає  основи  державної  політики  в   галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального  прогресу країни. Метою Закону є  створення  в  Україні  правової  бази  для одержання та використання науково-технічної інформації.     Законом регулюються правові і економічні відносини  громадян, юридичних осіб, держави, що виникають  при  створенні,  одержанні, використанні та поширенні науково-технічної  інформації,  а  також визначаються правові  форми  міжнародного  співробітництва  в  цій галузі.     Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадян, які мають право на одержання, використання та поширення науково-технічної інформації. Дія Закону не поширюється на інформацію, що  містить  державну  та іншу охоронювану законом таємницю.                           Р о з д і л  I                         ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ     

Стаття 1. Визначення термінів      У цьому Законі наведені нижче  терміни  вживаються  в  такому значенні:     науково-технічна  інформація - будь-які відомості та/або дані про   вітчизняні   та   зарубіжні   досягнення  науки,  техніки  і виробництва,      одержані      в      ході     науково-дослідної, дослідно-конструкторської,  проектно-технологічної,  виробничої та громадської  діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях  або  відображені  в  електронному  вигляді; { Абзац другий статті 1 в редакції Закону N 2938-VI ( 2938-17 ) від 13.01.2011 }     науково-інформаційна  діяльність  -  це    сукупність    дій, спрямованих на  задоволення  потреб  громадян,  юридичних  осіб  і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її  збиранні, аналітично-синтетичній обробці,  фіксації,  зберіганні,  пошуку  і поширенні;     інформаційні  ресурси  науково-технічної  інформації  -    це систематизоване   зібрання    науково-технічної    літератури    і документації  (книги,  брошури,  періодичні   видання,    патентна документація,   нормативно-технічна    документація,    промислові каталоги, конструкторська  документація,  звітна  науково-технічна документація  з  науково-дослідних  і    дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях;     довідково-інформаційний фонд -  це  сукупність  упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового  апарату,  призначених для задоволення інформаційних потреб;     довідково-пошуковий  апарат  -  це  сукупність  упорядкованих вторинних документів, створюваних для пошуку першоджерел;     інформаційні ресурси спільного користування -  це  сукупність інформаційних  ресурсів  державних    органів    науково-технічної інформації,  наукових,  науково-технічних  бібліотек,   а    також комерційних  центрів,   фірм,    організацій,    які    займаються науково-технічною діяльністю і з власниками яких укладено договори про їх спільне використання;     аналітично-синтетична обробка науково-технічної інформації  - це процес обробки інформації шляхом  аналізу  і   синтезу   змісту документів з метою одержання необхідних відомостей, а також шляхом їх класифікації, оцінки, співставлення і узагальнення;     інформаційний ринок - це система економічних,  організаційних і  правових  відносин  щодо  продажу   і   купівлі   інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг.      Стаття 2. Об'єкт відносин у сфері науково-технічної  інформації      Об'єктом відносин  у  сфері  науково-технічної  інформації  є вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація.{  Частина  перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2938-VI ( 2938-17 ) від 13.01.2011 }     Науково-технічна  інформація  охоплює  отримувані  в  процесі науково-дослідної,  дослідно-конструкторської, проектно-технологічної,  виробничої  та  громадської    діяльності результати, зафіксовані у формі, яка  забезпечує  їх  відтворення, використання та поширення.     Науково-технічна  інформація    є    суспільним    надбанням, необхідною умовою продуктивної інтелектуальної діяльності, зокрема наукової і технічної творчості.     Науково-технічна інформація, що є  продуктом  інтелектуальної творчої праці, становить об'єкт права інтелектуальної власності, а відносини щодо її придбання, зберігання, переробки, використання і поширення регулюються чинним законодавством.     

Стаття 3. Суб'єкти відносин у сфері науково-технічної інформації    

1.  Суб'єктами  відносин,  що  регулюються  цим  Законом,   є державні органи, органи місцевого і регіонального  самоврядування, юридичні  особи  та  громадяни  України,  міжнародні  організації, іноземні юридичні особи і громадяни та особи без громадянства.    

2. Фізичні  та  юридичні  особи  у  сфері  дії  цього  Закону виступають як творці і накопичувачі науково-технічної  інформації, власники, виробники, зберігачі і споживачі інформаційної продукції та послуг, а також як посередники  у  сфері  науково-інформаційної діяльності.     

Стаття 4. Законодавство України у сфері науково-технічної  інформації      Відповідно   до  Конституції  (  254к/96-ВР  )  законодавство України  у сфері науково-технічної інформації складається з Закону України  "Про інформацію" ( 2657-12 ), цього Закону та інших актів законодавства.                      

     Р о з д і л  II            ПРАВОВИЙ РЕЖИМ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ    

  Стаття 5. Право на науково-технічну інформацію     

1. Усі громадяни України, юридичні  особи,  державні  органи, органи місцевого  і  регіонального  самоврядування  відповідно  до Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) і цього Закону мають право на відкриту науково-технічну  інформацію,  яке передбачає  можливість вільного її одержання, зберігання, використання  і  поширення  під час   здійснення    наукової,    науково-дослідної,    виробничої, громадської  та  іншої  діяльності,  що  не  забороняється  чинним законодавством.    

2. Режим доступу до відкритої науково-технічної інформації та інформації з обмеженим доступом регулюється чинним законодавством.     

Стаття 6. Право власності на науково-технічну інформацію     

1.  Науково-технічна  інформація  відповідно    до    чинного законодавства є об'єктом права власності.    

2. Підставою виникнення права власності  на  науково-технічну інформацію є створення науково-технічної інформації своїми  силами і  за  свій  рахунок;    виконання    договору    про    створення науково-технічної інформації; виконання  будь-якого  договору,  що містить умови переходу права  власності  на  інформацію  до  іншої особи.    

3. Право власності на науково-технічну  інформацію,  створену кількома  громадянами  або  юридичними    особами,    визначається договором, укладеним між творцями цієї інформації.    

4. Право власності на науково-технічну  інформацію,  створену на кошти державного бюджету, визначається державою  як  прийняттям загальних  рішень,  так  і  встановленням  форм   договорів    між фінансуючим державним органом  і  виконавцем  робіт  по  створенню науково-технічної інформації.     Науково-технічна інформація, що є  об'єктом  права  приватної або інших форм власності, може переходити в державну  власність  у разі передачі її до відповідних державних банків даних, фондів або архівів  на  договірній  основі.  Може  використовуватись    форма передачі інформації на зберігання або  використання  без  передачі прав власності в повному обсязі.    

  Стаття 7. Відносини  між власниками науково-технічної   інформації, її споживачами і посередниками      1. Споживач       науково-технічної       інформації     несе відповідальність за дотримання прав власника цієї інформації.  Він не  має  права  передачі  одержаної  науково-технічної  інформації третій особі, якщо це не  обумовлено  договором  між  власником  і споживачем науково-технічної інформації.     Якщо споживач науково-технічної  інформації  одержав  від  її власника або через посередника інформацію, що не відповідає умовам договору між  ними,  він  має  право  вимагати  від  власника  або посередника безплатного усунення недоліків у погоджений термін.     У  разі  відмови  власника  або    посередника    добровільно задовольнити  законні  вимоги споживача спір розв'язується в суді. ( Абзац  третій  частини  першої  статті  7  із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )   

  2. Власник   здійснює  своє  право  щодо    науково-технічної інформації  самостійно  або  через  посередника.  Відносини    між власником і посередником регулюються договором.                   

       Р о з д і л  III               НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ   ІНФОРМАЦІЇ     

Стаття 8.  Визначення та склад національної системи  науково-технічної інформації     

1.  Основною  метою  національної  системи  науково-технічної інформації є задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави в науково-технічній інформації.     Національна  система  науково-технічної   інформації   -   це організаційно-правова  структура,  за  допомогою  якої  формується державна інформаційна політика, а також  здійснюється  координація робіт  по  створенню,  користуванню,   зберіганню   та   поширенню національних ресурсів науково-технічної інформації  з  урахуванням інтересів національної безпеки.    

2.  Національна    система    науково-технічної    інформації складається з:     спеціалізованих  державних підприємств, установ, організацій, державних   органів   науково-технічної   інформації,  наукових  і науково-технічних    бібліотек,    об'єднаних   загальносистемними зв'язками та обов'язками;     підприємств будь-яких організаційно-правових форм, заснованих на приватній чи колективній власності, предметом діяльності яких є інформаційне  забезпечення  народного  господарства  і    громадян України.     Діяльність    складових    частин    національної     системи науково-технічної    інформації    здійснюється    на       основі договірно-обумовленого поділу праці в її збиранні,  накопичуванні, переробці, зберіганні, поширенні та використанні.    

3. Структура     національної    системи    науково-технічної інформації, завдання і функції  її  основних  інформаційних  ланок щодо виконання загальносистемних зобов'язань, їх права і обов'язки визначаються    положеннями,    що    затверджуються    спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює управління у сфері науково-технічної інформації.    

4. Відносини   між  національною  системою  науково-технічної інформації України та системами науково-технічної інформації інших держав будуються на основі угод і договорів.    

  Стаття 9. Основні завдання національної системи   науково-технічної інформації      Основними завданнями національної  системи  науково-технічної інформації є:     формування  на  основі  вітчизняних  і   зарубіжних    джерел довідково-інформаційних фондів, включаючи бази і банки  даних,  та інформаційне забезпечення юридичних та фізичних осіб;     одержання,  обробка,  зберігання,  поширення  і  використання інформації,    одержаної    в    процесі        науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної,  виробничої  та громадської діяльності юридичних та фізичних осіб;     організація надходження до  України,  обробка,  зберігання  і поширення  зарубіжної  науково-технічної  інформації  на    основі вивчення світового інформаційного ринку;     підготовка аналітичних матеріалів, необхідних  для  прийняття державними  органами,  органами    місцевого    і    регіонального самоврядування рішень з питань науково-технічного, економічного  і соціального розвитку країни;     аналітично-синтетична  обробка    першоджерел,    реферування опублікованих і  не  опублікованих  на  території  України  джерел науково-технічної та  економічної  інформації,  створення  на  цій основі і поширення інформаційної продукції та послуг;     розроблення  і    впровадження    сучасних    технологій    в науково-інформаційну діяльність;     організація  пропаганди  і  сприяння  широкому   використанню досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду;     створення загальнодоступної мережі  бібліотек,  інформаційних центрів громадського користування як бази для освіти,  виробництва та  наукових  досліджень,  системи  реалізації  прав  громадян  на культурний та фаховий розвиток.      

  Стаття 10. Інформаційні ресурси національної системи  науково-технічної інформації     

1. Інформаційні     ресурси       національної        системи науково-технічної    інформації       становлять        сукупність довідково-інформаційних фондів  з  необхідним  довідково-пошуковим апаратом і відповідними технічними засобами зберігання, обробки  і передачі, що є у володінні, розпорядженні, користуванні  державних органів  і  служб  науково-технічної  інформації,    наукових    і науково-технічних  бібліотек,  комерційних  центрів,  підприємств, установ і організацій.    

2. Інформаційні ресурси науково-технічної  інформації,  що  є власністю    держави,    визнаються    державними        ресурсами науково-технічної інформації. Їх розподіл між  різними  державними органами, службами, установами та порядок обміну може регулюватися на рівні загальнодержавних та відомчих рішень  через  уповноважені на те структури.    

3. У поповненні інформаційних ресурсів  національної  системи науково-технічної інформації  беруть  участь  фізичні  і  юридичні особи  України  незалежно  від  форм    власності.    При    цьому законодавством України можуть встановлюватись обов'язкові норми їх участі  (крім  тієї,  що  реалізується  на  договірних   засадах). Використання органами  і  службами  науково-технічної   інформації переданих їм підприємствами і організаціями матеріалів і технічної документації провадиться на умовах, встановлюваних  підприємствами і організаціями - власниками цих матеріалів, крім  випадків,  коли законодавством  не   передбачено    інше.    Органи    і    служби науково-технічної інформації, яким  передається  така  інформація, гарантують  захист  прав  інтелектуальної  власності,   додержання комерційної  таємниці,  захист  законних  інтересів  юридичних  та фізичних  осіб  -  творців   інформації    про    науково-технічні досягнення.    

4. Використання     в     процесі     створення      ресурсів науково-технічної інформації творів літератури, мистецтва і  науки допускається за умов додержання авторського  права.  Це  положення поширюється також на програмне забезпечення обчислювальної техніки і автоматизованих інформаційних систем.     

Стаття 11. Державна реєстрація, облік і використання   результатів науково-технічної діяльності     

1. Результати  науково-дослідної,  дослідно-конструкторської, проектно-технологічної  та  іншої  науково-технічної   діяльності, фінансування якої повністю або частково  здійснюється  за  рахунок коштів державного бюджету, підлягають обов'язковій  реєстрації  та обліку.     Порядок  реєстрації  та  обліку    визначається    спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої  влади,  що  здійснює управління в сфері науково-технічної інформації.    

2. Результати  науково-дослідних,  дослідно-конструкторських, проектно-технологічних та інших робіт, що проводяться  за  рахунок власних коштів юридичних  та  фізичних  осіб,  є  їх  власністю  і реєструються ними на  добровільних  засадах  в  державному  органі науково-технічної  інформації  з  наступним  поширенням    звітних матеріалів     самостійно    або    через    відповідні     служби науково-технічної інформації на договірній основі.    

3. Відомості  про  всі  зареєстровані  в  Україні  результати науково-технічної  діяльності  з   зазначенням    місцезнаходження звітної документації  та  умов  їх  передачі  розповсюджуються  за запитом заінтересованих осіб та організацій  органами  і  службами науково-технічної інформації, відповідальними  за  реєстрацію  цих результатів, крім випадків обмежень, пов'язаних  із  державною  чи комерційною таємницею.     

Стаття 12. Організація надходження та використання   зарубіжної науково-технічної інформації      Придбання  зарубіжної    науково-технічної    літератури    і документації,  баз  і  банків  даних,  необхідних  для  формування державних ресурсів науково-технічної інформації,  здійснюється  як за безвалютним обміном, так і за рахунок інвалютних коштів органів і  служб  науково-технічної  інформації.  Для  створення  ресурсів зарубіжної  науково-технічної  інформації  державних  органів    і наукових організацій, що фінансуються  з  бюджету,  валютні  кошти щорічно передбачаються в державному бюджеті цільовим призначенням.                          

 Р о з д і л  IV                 РИНОК НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ     

Стаття 13. Науково-технічна інформація як об'єкт  товарних відносин      Інформаційна продукція та послуги  органів  науково-технічної інформації, а також  підприємств, установ, організацій,    окремих громадян, які здійснюють науково-інформаційну  діяльність,  можуть бути  об'єктами  товарних  відносин,   що    регулюються    чинним законодавством.     Ціни на  інформаційну  продукцію  та  послуги  встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених цим Законом.     

Стаття 14. Формування ринку науково-технічної інформації    

  1.  Органи  науково-технічної    інформації,    підприємства, організації,  громадяни,  що    здійснюють    науково-інформаційну діяльність і вільно  реалізують  свою  інформаційну  продукцію  та інформаційні послуги, є товаровиробниками,  які  беруть  участь  у створенні  ринку  на  загальних  підставах  незалежно  від    форм власності.    

2. Товаровиробник має право  вчиняти  будь-які  дії  стосовно реалізації  своєї  продукції,    що    не    суперечать    чинному законодавству.   

  3. Підприємства, установи і організації  незалежно  від  форм власності,  що  здійснюють  науково-інформаційну   діяльність,   є вільними у  виборі  постачальників  інформації,  форм  відносин  з ними,  методів  і  видів  інформування,   а   також   номенклатури інформаційної продукції та послуг, крім  випадків,  коли  власники цих підприємств, установ і організацій встановлюють  певні  вимоги щодо номенклатури продукції, сфери  інформаційного  обслуговування тощо.     

Стаття 15. Умови надання інформаційної продукції та послуг     

1. Державні органи та  служби  науково-технічної  інформації, які організують використання державних ресурсів  науково-технічної інформації, здійснюють  її  пошук  і  передачу  на  безприбуткових засадах.  У  наукових   і   науково-технічних   бібліотеках,   які фінансуються  з  бюджету,  науково-технічна  інформація,   що   не потребує   спеціального   тематичного   пошуку   або   копіювання, надається безплатно.    

2. Огляди, аналітичні  і  фактографічні  довідки,  інші  види інформаційної продукції, що готуються на основі аналізу, оцінки та узагальнення науково-технічної інформації (за  винятком  державних замовлень), реалізуються на комерційних засадах.     Без отримання прибутку здійснюється репродукування друкованих творів у галузі науки і техніки з науковою, навчальною і освітньою метою відповідно до чинного законодавства.    

3. Державні органи та  служби  науково-технічної  інформації, інші  інформаційні  центри,  фірми,  підприємства,   установи    і організації, які формують ресурси науково-технічної інформації  за рахунок власних коштів, надають інформаційну продукцію  і  послуги на комерційних засадах.   

  4. У ході здійснення купівлі-продажу інформаційної  продукції повинні  гарантуватись  охорона  прав  інтелектуальної  власності, державної та  комерційної  таємниці,  законні  права  та  інтереси власника і виробника інформаційної продукції і послуг.     

Стаття 16. Відносини виробників і споживачів  науково-технічної інформації      Відносини    між    державними    органами    і      службами науково-технічної  інформації,  підприємствами,    установами    і організаціями  будь-яких   форм    власності,    які    здійснюють науково-інформаційну  діяльність,   і    споживачами    інформації будуються на основі контрактів  (договорів)  та  на  інших  формах угод, передбачених чинним  законодавством.  Контракт  (договір)  є основним документом, що регламентує  відносини  між  виробником  і споживачем інформації.     На контрактній (договірній) основі можуть також здійснюватись інформаційне забезпечення,  наукові  дослідження  і  розробки  для органів державної влади,  крім  випадків,  коли  діючими  законами передбачено безплатне надання інформації цим органам.     Розрахунки  з  зарубіжними   партнерами    здійснюються    на договірних умовах і в порядку, встановленому законодавством.                          

Р о з д і л  V                     ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ  НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ    

  Стаття 17. Державна підтримка науково-інформаційної  діяльності      1. Держава з метою створення та розвитку національної системи науково-технічної інформації забезпечує:     створення державних мереж  первинного  збирання,  обробки  та зберігання усіх видів науково-технічної інформації;     проведення заходів для поширення і підвищення якісного  рівня інформаційної продукції та послуг;     фінансову,  в  тому  числі  валютну,  підтримку   надходження науково-технічної  інформації  до  державних  органів   і    служб науково-технічної  інформації,  наукових    і    науково-технічних бібліотек,  створення  їх  мереж   і    відповідного    технічного забезпечення;     підготовку кадрів у сфері інформатики і науково-інформаційної діяльності через систему навчальних закладів  вищої  та  середньої освіти, підвищення  рівня  інформаційної  підготовки  спеціалістів народного господарства;     вільну конкуренцію між органами науково-технічної інформації, іншими підприємствами та організаціями усіх  форм  власності,  які здійснюють науково-інформаційну діяльність;     захист   суб'єктів   відносин   в   галузі  науково-технічної інформації від прояву недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких  сферах науково-інформаційної діяльності. ( Абзац сьомий частини  першої  статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 )     2.  Держава  сприяє  відкритості    та    загальнодоступності науково-технічної інформації.     Обмеження щодо доступу, поширення та використання інформації, яка є державною або  іншою  таємницею,  що  охороняється  законом, визначаються законами України.     3.  Держава  підтримує  міжнародне  співробітництво  у  сфері науково-технічної  інформації,  створює  для  цього   правові    і економічні    умови    та    сприяє    здійсненню       суб'єктами науково-інформаційної діяльності вільних і рівноправних відносин з міжнародними організаціями і установами,  якщо  це  не  суперечить чинному законодавству України.     4.  Держава  сприяє  формуванню,  зберіганню  і   ефективному використанню  державних  ресурсів  науково-технічної    інформації шляхом:     створення реєстраційно-облікового механізму, який  забезпечує збирання, обробку і поширення відомостей про виконані  за  рахунок коштів  державного  бюджету  наукові  дослідження   і    розробки, дисертації та інші види науково-технічних  робіт,  про  нові  види продукції, бази і банки даних;     проведення  пільгової  податкової   та    фінансово-кредитної політики  щодо  послуг  з  надання  науково-технічної   інформації споживачеві та передачі інформації про науково-технічні досягнення державним органам і службам науково-технічної інформації;     виділення коштів і матеріально-технічних засобів  для  роботи над створенням і розвитком  державних  ресурсів  науково-технічної інформації та їх використанням, а також для  міжгалузевого  обміну інформацією про науково-технічні досягнення;     створення механізму зберігання інформаційних ресурсів, баз  і банків даних, сформованих  в  державних  організаціях  та  органах управління,  їх  відповідної  передачі  іншим  установам  в   разі ліквідації або реорганізації;     впровадження економічних  механізмів  створення  і  підтримки підприємств, заснованих на приватній чи колективній власності, які здійснюють інформаційну діяльність, та їх інтеграції в національну систему науково-технічної інформації.     

Стаття 18. Державне управління у сфері науково-технічної   інформації      Кабінет  Міністрів  України   визначає    орган    державного управління,  який  забезпечує  організацію  діяльності  у    сфері науково-технічної інформації,  здійснює  функціональне  управління національною  системою  науково-технічної  інформації,  формує   і реалізує політику в цій сфері.     

Стаття 19. Відповідальність за порушення законодавства   України про науково-технічну інформацію      Порушення  законодавства   України    про    науково-технічну інформацію  тягне  за  собою  відповідальність  згідно  з   чинним законодавством.                          

  Р о з д і л  VI                 МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ  НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

     Стаття 20. Міжнародна інформаційна діяльність      Міжнародне  співробітництво   у    сфері    науково-технічної інформації  та  міжнародна  інформаційна  діяльність   регулюються згідно з чинним законодавством.     

Стаття 21. Міждержавний обмін науково-технічною   інформацією     

1.  Міждержавний    обмін    науково-технічною    інформацією здійснюється відповідно до угод, підписаних Україною.    

2. Держава забезпечує відкритий і рівноправний  доступ  своїх громадян і громадян держав - партнерів за угодами до інформаційних ресурсів спільного користування.    

3. Уряд України визначає  національний  інформаційний  центр, який координує міждержавний обмін науково-технічною інформацією.     

Стаття 22. Діяльність іноземних фізичних та юридичних осіб     в Україні у сфері науково-технічної інформації      Іноземні  юридичні  та  фізичні  особи,  а  також  особи  без громадянства можуть інвестувати розвиток  сфери  науково-технічної інформації України відповідно до чинного законодавства.      Стаття 23. Забезпечення суверенітету України у сфері    науково-технічної інформації  Суверенітет  України  у  сфері  науково-технічної  інформації забезпечується:     організацією та державною  підтримкою  власних  інформаційних систем  і  наданням  для  них  можливостей   шукати,    фіксувати, отримувати,  оброблювати  і  поширювати  в  інтересах  суспільства науково-технічну інформацію,  вироблену  в  Україні  або  в  інших країнах світу;     встановленням власності держави на ресурси  науково-технічної інформації, що формуються за рахунок коштів бюджету;     створенням і розвитком національної системи науково-технічної інформації;     організацією доступу інших держав до  інформаційних  ресурсів України на основі укладання  угод  та  договорів  про  їх  спільне використання,  ліцензуванням  і   квотуванням    науково-технічної інформації, яка  може  бути  використана  за  межами  України  для виготовлення зброї, військової техніки, наукоємної продукції;     організацією  належної  системи   охорони    та    зберігання інформації.    

Президент України                                       Л.КРАВЧУК  

м. Київ, 25 червня 1993 року    

N 3322-XII

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

02.12.2013

м. Київ

N 1686

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
18 грудня 2013 р. за N 2137/24669

Про затвердження Інструкції про порядок комплектування та облік підручників і навчальних посібників у бібліотечних фондах загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації

Відповідно до Законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про бібліотеки і бібліотечну справу", з метою встановлення єдиних вимог до комплектування та обліку підручників і навчальних посібників у бібліотечних фондах загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації державної і комунальної форм власності

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію про порядок комплектування та облік підручників і навчальних посібників у бібліотечних фондах загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації, що додається.

2. Міністерству освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управлінням (департаментам) освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити контроль за виконанням цього наказу.

3. Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти (Єресько О. В.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому порядку.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Жебровського Б. М.

 

Міністр

Д. В. Табачник

ПОГОДЖЕНО:

 

Перший заступник Міністра
культури України

Т. Г. Кохан

 

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства освіти і науки України
02.12.2013 N 1686

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
18 грудня 2013 р. за N 2137/24669

ІНСТРУКЦІЯ
про порядок комплектування та облік підручників і навчальних посібників у бібліотечних фондах загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації

I. Загальні положення

1. Ця Інструкція встановлює єдині вимоги до комплектування та обліку підручників і навчальних посібників у бібліотечних фондах загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації державної і комунальної форм власності, що використовують у навчально-виховному процесі підручники і навчальні посібники для загальноосвітніх навчальних закладів (далі - навчальні заклади).

2. Безпосередньо роботу з комплектування та обліку підручників і навчальних посібників здійснює бібліотекар навчального закладу, а у разі його відсутності - інша особа, визначена керівником навчального закладу (далі - бібліотекар).

II. Комплектування та облік підручників і навчальних посібників

1. Навчальні заклади забезпечуються підручниками і навчальними посібниками в установленому законодавством порядку.

2. Бібліотечні фонди навчальних закладів комплектуються підручниками і навчальними посібниками згідно із затвердженим Міністерством освіти і науки України переліком підручників і навчальних посібників, що мають відповідний гриф Міністерства освіти і науки України.

3. Комплектування бібліотечних фондів навчальних закладів підручниками і навчальними посібниками, виданими за державним замовленням, здійснюється з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року N 781 "Деякі питання забезпечення підручниками та навчальними посібниками студентів вищих навчальних закладів, учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів та вихованців дошкільних навчальних закладів".

4. Облік підручників і навчальних посібників повинен сприяти збереженню, правильному формуванню і використанню бібліотечного фонду навчального закладу, відображати надходження, загальну кількість і розподіл підручників і навчальних посібників по класах (групах), вибуття навчальних підручників і посібників з бібліотечних фондів.

Підручники і навчальні посібники обліковуються і зберігаються окремо від інших документів бібліотечного фонду.

5. Обліку підлягають усі підручники і навчальні посібники, що знаходяться у бібліотечних фондах навчальних закладів.

До процесу обліку підручників і навчальних посібників належать: прийом, штемпелювання, реєстрація надходження підручників і навчальних посібників, їх вилучення, а також контроль за їх використанням та зберіганням.

Облік підручників і навчальних посібників здійснює бібліотекар.

6. Облік підручників і навчальних посібників ведеться за груповим обліком у Книзі сумарного обліку підручників і навчальних посібників бібліотечного фонду за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції, а також у Реєстраційній картці руху підручників і навчальних посібників бібліотечного фонду за формою згідно з додатком 2 до цієї Інструкції.

7. На титульному аркуші кожного примірника підручника і навчального посібника над вихідними даними ставиться спеціальний штемпель із зазначенням найменування навчального закладу.

8. Перед початком навчального року бібліотекар видає підручники і навчальні посібники класним керівникам 1 - 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, керівникам груп професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації під їх особистий підпис.

Видані підручники і навчальні посібники реєструються бібліотекарем у Журналі обліку виданих підручників і навчальних посібників, що ведеться за формою згідно з додатком 3 до цієї Інструкції.

У кінці навчального року підручники і навчальні посібники обов'язково повертаються до бібліотечного фонду навчального закладу.

9. Не придатні до використання підручники і навчальні посібники, що втратили актуальність, старі або мають дефекти, у яких закінчився строк використання, підлягають списанню і вилученню з бібліотечних фондів навчальних закладів.

Списання здійснюється на підставі акта про списання з балансу бюджетних установ і організацій вилученої з бібліотеки літератури, затвердженого наказом Головного управління Державного казначейства України та Державного комітету статистики України від 02 грудня 1997 року N 125/70 "Про затвердження типових форм з обліку та списання основних засобів, що належать установам і організаціям, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, та Інструкції з їх складання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1997 року за N 612/2416 (далі - акт), до якого додається опис підручників і навчальних посібників, що підлягають вилученню із бібліотечних фондів.

Акт складається у двох примірниках комісією, до складу якої входять бібліотекар, заступник керівника навчального закладу, педагогічні працівники, та затверджується керівником навчального закладу.

Перший примірник акта здається до бухгалтерії відділу освіти районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій або бухгалтерії навчальних закладів, а другий примірник залишається у бібліотекаря.

На підставі акта бібліотекар вносить відповідні записи у Книгу сумарного обліку підручників і навчальних посібників бібліотечного фонду і Реєстраційну картку руху підручників і навчальних посібників бібліотечного фонду.

10. Станом на 01 січня кожного року на підставі акта та Книги сумарного обліку підручників і навчальних посібників бібліотечного фонду бібліотекар робить звірку руху підручників і навчальних посібників.

11. Списані згідно з актом підручники і навчальні посібники здаються у макулатуру для фонду офсетного паперу, створеного відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року N 82-р "Деякі питання створення офсетного паперу" (Розпорядження N 82-р). Квитанції про здану макулатуру прикріплюються до акта.

12. Керівник навчального закладу здійснює контроль за обліком, зберіганням та рухом підручників і навчальних посібників.

13. Користувачі бібліотечних фондів повинні бережливо ставитися до підручників і навчальних посібників.

Якщо підручник та/або навчальний посібник втрачений або пошкоджений, користувач повинен замінити його аналогічним підручником та/або посібником чи рівноцінним.

У такому випадку бібліотекар робить відповідні відмітки в Журналі обліку підручників і навчальних посібників, що приймаються замість втрачених чи пошкоджених, що ведеться за формою згідно з додатком 4 до цієї Інструкції, на підставі якого комісія навчального закладу складає акт.

14. Підручники та/або навчальні посібники, що приймаються замість втрачених чи пошкоджених, реєструються бібліотекарем в Журналі обліку підручників і навчальних посібників, що приймаються замість втрачених чи пошкоджених, на підставі якого в кінці навчального року складається акт приймання підручників і навчальних посібників замість втрачених чи пошкоджених та вносяться відповідні записи бібліотекарем в Книгу сумарного обліку підручників і навчальних посібників бібліотечного фонду навчального закладу.

 

Директор департаменту
загальної середньої та
дошкільної освіти

О. В. Єресько

 

Додаток 1
до Інструкції про порядок комплектування та облік підручників і навчальних посібників у бібліотечних фондах загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації
(пункт 6 розділу II)

Книга сумарного обліку підручників і навчальних посібників бібліотечного фонду

__________
(найменування навчального закладу)

I. Надходження підручників і навчальних посібників

Дата запису

N запису за порядком

Звідки надійшли

N і дата супровід-
ного документа

Всього надійшло примір-
ників

На суму

Надходження по класах

Інше

Примітки

1 клас

2 кл.

3 кл.

4 кл.

5 кл.

6 кл.

7 кл.

8 кл.

9 кл.

10 кл.

11 кл.

Буквар

інші підруч-
ники

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II. Вибуття підручників і навчальних посібників

Дата запису

акт про списання N (число, місяць, рік)

Вибуло всього

Причина вибуття

По класах

Інше

Примітки

примір-
ників

на суму

через зноше-
ність

як застарілі

втрачені учнями (студен-
тами)

інше

1 клас

2 кл.

3 кл.

4 кл.

5 кл.

6 кл.

7 кл.

8 кл.

9 кл.

10 кл.

11 кл.

Буквар

інші підруч-
ники

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

III. Підсумки руху підручників і навчальних посібників

Рух підручників і навчальних посібників

Всього примірників

На суму

Розподіл видань за призначенням

Примітки

Відмітка бухгалтера про звірку

для загальноосвітніх навчальних закладів (по класах)

1 клас

2 кл.

3 кл.

4 кл.

5 кл.

6 кл.

7 кл.

8 кл.

9 кл.

10 кл.

11 кл.

Буквар

інші підручники

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

Є на 20…. р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Надійшло за _________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вибуло за ___________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Є на 20…. р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Надійшло за _________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вибуло за ___________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2
до Інструкції про порядок комплектування та облік підручників і навчальних посібників у бібліотечних фондах загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації
(пункт 6 розділу II)

Реєстраційна картка руху підручників і навчальних посібників бібліотечного фонду

__________
(найменування навчального закладу)

Рік видання

Дата отримання

Номер запису в книзі сумарного обліку підручників і навчальних посібників

Автор(и), назва підручника (рівень), навчального посібника, клас

Примітки

надійшло

вибуло (списано)

у наявності (кількість примірників)

кількість примірників

ціна одного примірника

сума

кількість примірників

сума

акт про списання N

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3
до Інструкції про порядок комплектування та облік підручників і навчальних посібників у бібліотечних фондах загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації
(пункт 8 розділу II)

Журнал обліку виданих підручників і навчальних посібників

__________
(найменування навчального закладу)

Навчальний рік __________

N
з/п

Автор(и), назва підручника (рівень) або навчального посібника

Клас, група

Рік видання

Всього видано

Відмітка про повернуті підручники або навчальні посібники

Примітки

1

2

3

4

5

6

7

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4
до Інструкції про порядок комплектування та облік підручників і навчальних посібників у бібліотечних фондах загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації
(пункт 13 розділу II)

Журнал обліку підручників і навчальних посібників, що приймаються замість втрачених чи пошкоджених

__________
(найменування навчального закладу)

Дата

Прізвище, ім'я учня

Відомості про втрачені чи загублені підручники і навчальні посібники

Відомості про отримані книги

акт приймання підручників і навчальних посібників N

Примітки

автор(и), назва підручника (рівень) або навчального посібника

клас

акт про списання N

ціна

автор(и), назва підручника (рівень) або навчального посібника

клас

ціна

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОЛОЖЕННЯ

ПРО ІНФОРМАЦІЙНО-БІБЛІОТЕЧНИЙ МЕДІА-ЦЕНТР (ІБМЦ)

ДОНЕЦЬКОЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ З ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ І-ІІІ СТУПЕНІВ 61

 

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1.    Інформаційно-бібліотечний медіа-центр (далі - ІБМЦ) є структурним підрозділом Донецької спеціалізованої з інформаційних технологій загальноосвітньої школи № 61 (далі – Донецької СІТ ЗОШ № 61),  складовою цілісної системи інформатизації школи.

  1. 2. У своїй діяльності ІБМЦ керується Конституцією України, законами України, іншими чинними нормативно-правовими актами в галузі освіти й культури, Концепцією інформатизації мережі бібліотек загальноосвітніх навчальних закладів України, затвердженою Постановою Президії Академії педагогічних наук України від 26.01.2006 року № 1/6-7, регламентуючими документами органів управління освітою, рекомендаціями Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського, Статутом Донецької СІТ ЗОШ № 61, Положенням про ІБМЦ.

http://klasnaocinka.com.ua/ru/library/polozhennya--pro-informatsiino-bibliotechnii-media.html

 

Правила користування

інформаційно-бібліотечним медіацентром

(ІБМЦ)

І. Загальні положення


1.1. Правила користування ІБМЦ Донецької СІТ ЗОШ № 61 розроблені відповідно до Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу " із змінами і доповненнями, затвердженими Верховною Радою України 16.03.2000р.", "Типових правил користування бібліотеками в Україні", "Положення про бібліотеку загальноосвітнього навчального закладу", затверджених наказом міносвіти України від 14.05.1999 р. № 139.

1.2. Правила користування ІБМЦ - це документ, що регламентує відносини користувача з бібліотекою, встановлює загальний порядок організації обслуговування користувачів, доступ до фондів ІБМЦ, права та обов'язки користувачів ІБМЦ.

1.3. ІБМЦ - інформаційний , культурний, освітній заклад, що має упорядкований фонд документів і надає їх у тимчасове користування фізичним та юридичним особам.

http://klasnaocinka.com.ua/ru/library/pravila-koristuvannya--informatsiino-bibliotechnim.html

 

План роботи ради

інформаційно-бібліотечного медіа центру

на 2012-2013   навчальний рік

http://klasnaocinka.com.ua/ru/library/plan-roboti-radi--informatsiino-bibliotechnogo-med.html

 

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ

ЗАВІДУВАЧА

ІНФОРМАЦІЙНО-БІБЛІОТЕЧНОГО МЕДІАЦЕНТРУ (ІБМЦ)

       ДОНЕЦЬКОЇ СІТ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ № 61

1. Загальні положення

1.1. Завідуюча ІБМЦ загальноосвітнього навчального закладу (далі Завідувач) підпорядковується безпосе­редньо директору.                                                     

  1. 2  Завідувач призначається і звільняється з посади директором загальноосвітнього навчального закладу.
  2. 3 . На посаду Завідувача бібліотеки призначаються фахівці:
  • з вищою бібліотечною освітою без урахування стажу роботи;
  • з вищою педагогічною або середньою спеціальною освітою і стажем роботи не менше 3 років.

1.4. У своїй діяльності Завідувач керується чинним законодавством України про культуру, освіту і бібліотечну справу; постановами Уряду України, які визначають розвиток культури; керівними документами органів управління з питань бібліотечної роботи; правилами охорони праці, техніки безпеки і протипожежного захисту; статутом і Правилами внутрішньо­го трудового розпорядку навчального закладу, даною Інструкцією.                                                                                                                    

http://klasnaocinka.com.ua/ru/library/posadova-instruktsiya-zaviduvacha-informatsiino-bi.html

 

ПОСАДОВА

ІНСТРУКЦІЯ БІБЛІОТЕКАРЯ

ДОНЕЦЬКОЇ  СІТ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ № 61

1. Загальні положення

  1. 1  Бібліотекар загальноосвітнього навчального закладу підпорядкований    безпосередньо завідувачу ІБМЦ.
  2. 2  Бібліотекар призначається і звільняється з посади директором загальноосвітнього навчального закладу за поданням завідувача ІБМЦ.
  3. 3  На посаду бібліотекаря призначаються фахівці з вищою або середньою спеціальною освітою без урахування стажу роботи.
  4. 4  У своїй діяльності бібліотекар керується чинним законодавством України про культуру, освіту і бібліотечну справу; постановами Уряду України, які визначають розвиток культури; керівними документами органів управління з питань біб­ліотечної роботи; правилами охорони праці, техніки безпеки і протипожежного захисту; Статутом і Правилами внутрішнього трудового розпорядку навчального закладу, даною Інструкцією. 
  5. http://klasnaocinka.com.ua/ru/library/posadova--instruktsiya-bibliotekarya--donetskoyi--.html

 

Посадова інструкція бібліотекаря навчального закладу

Назва організації вищого рівня                                                 Гриф затвердження

Назва навчального закладу

Посадова інструкція бібліотекаря навчального закладу

00.00.0000        №________

Місце складання

1. Загальні положення

  1. 1 Бібліотекар навчального закладу призначається на посаду та звільняєть­ся з неї директором закладу.
  2. 2 Бібліотекар навчального закладу підпорядковується безпосередньо ди­ректору закладу.
  3. 3 У своїй діяльності бібліотекар навчального закладу керується розпоря­дженнями директора закладу, статутом, локальними актами та правилами вну­трішнього розпорядку навчального закладу, Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами, розпорядженнями та методичними рекомендаціями Міністерства осві­ти і науки, молоді та спорту України та Міністерства культури і туризму України, відповідних органів управління освіти, міжнародними правовими актами, Загаль­ною Декларацією прав дитини та Конвенцією прав дитини.

http://klasnaocinka.com.ua/ru/library/posadova-instruktsiya-bibliotekarya-navchalnogo-za.html